Розділ 17.3

Я вийшла з ванної кімнати, відчуваючи, як вологе волосся липне до шиї, і попрямувала до кабінету. Там, на широкому столі, стояв мій старенький ноутбук — єдина річ у цій квартирі, яка справді належала мені. 

На годиннику в кутку екрана світилося 10:55. Я швидко відкрила університетський портал і натиснула на посилання для підключення до лекції в Zoom. На екрані звично закрутився синій кружечок завантаження. Я зробила глибокий вдих, готуючи конспект і ручку, намагаючись зосередитися на формулах і графіках, які мали витіснити з моєї голови голос Анни. 

Кружечок раптом завмер. 

Екран кліпнув, і замість звичного вікна відеоконференції з'явилася біла сторінка з жирним червоним текстом: «Доступ заборонено. Ваш обліковий запис деактивовано корпоративним адміністратором».

Я нахмурилася. 

Напевно, якийсь технічний збій. Мої пальці швидко забігали по тачпаду, я оновила сторінку раз, другий, спробувала зайти через інший браузер. Результат був той самий.

Червоні літери били по очах. Раптом у правому нижньому кутку екрана вигулькнуло віконце сповіщення. Новий лист на студентську пошту. 

Відправник: Деканат факультету. 

Тема: Офіційне повідомлення щодо статусу студента.

Всередині мене щось обірвалося і стрімко полетіло в ту саму бездонну прірву, яка відкрилася ще вчора ввечері. Рука здригнулася, коли я навела курсор на лист і клікнула двічі. Текст був коротким, сухим і бюрократичним, але кожне його слово врізалося в мій мозок, як скальпель: 

«Шановна Еліно Сергіївно! Повідомляємо вам, що згідно з наказом ректора №45-В від сьогоднішнього числа, вас відраховано з університету. Підстава: грубе порушення морально-етичного кодексу студента та завдання шкоди репутації навчального закладу (рішення вченої ради за підсумками розгляду публічних матеріалів). Вам необхідно звільнити місце в гуртожитку (якщо таке надавалося) та здати студентський квиток у деканат протягом трьох робочих днів».

 Я не кліпаючи дивилася на екран. Рядки розпливалися, перетворюючись на суцільну чорну пляму. 

Це був другий удар. Удар, якого я не очікувала і від якого не мала жодного захисту.

Завдання шкоди репутації...

Роман казав, що зателефонує ректору. Він клявся, що залагодить усе, що ніхто не чинитиме мені перешкод і я спокійно переведуся на дистанційне. Він обіцяв. Але як виявилося його обіцянки нічого не вартували. 

Мене просто розчавили, як дрібну, непотрібну комаху, що випадково залізла на їхню територію. Вони відібрали в мене все. Моє навчання. Мою мрію стати кимось у цьому житті, вирватися з того бруду, в якому я виросла. Чотири роки недоспаних ночей, іспитів, економії на їжі заради підручників — усе це було перекреслено. Якщо не самим Романом, бо напевно його розлюченим тестем, який захищав свою вагітну доньку. 

Я повільно закрила кришку ноутбука. Звук пластику, що вдарився об клавіатуру, пролунав у мертвій тиші кабінету, наче постріл. Тепер у мене справді не залишилося нічого. Ні коханого чоловіка, який виявився брехуном. Ні матері, яка відмовилася від мене через бажання заробити на п’янки. Ні диплома, який був моїм єдиним квитком у нормальне життя. Ні навіть даху над головою, бо ця квартира належала людині, яка щойно зламала мені хребет. 

Не знаю, скільки я так просиділа перед темним екраном, більше не в змозі плакати. Мої емоції просто вигоріли дотла. Я відчувала себе порожньою, випаленою оболонкою.

Раптом у коридорі почувся звук, від якого моє серце інстинктивно підстрибнуло до горла. Клацнув замок вхідних дверей. Хтось відкривав їх своїм ключем.