Розділ 13.3

В цей момент мене нічого не хвилювало. Правильно це чи ні? Я просто забула про все. Це був стрибок у безодню без страховки.

Коли прийшов момент, і він увійшов у мене, я не стримала різкого вдиху і мимоволі напружилася від болю, вчепившись нігтями в його плечі.

Роман завмер миттєво.

Він закляк, спираючись на лікті, і подивився мені в очі. У напівтемряві я бачила, як розширилися його зіниці. Шок, нерозуміння, і раптове, приголомшливе усвідомлення.

— Еліно… — його голос був хрипким, невпізнаваним. — Ти… Ти що, ніколи?..

Я прикусила губу, відчуваючи, як по щоках течуть сльози — не від болю, а від надміру почуттів.

— Чому ти не сказала? — прошепотів він. У його голосі не було докору, лише безмежне здивування і якась благоговійна тремтливість.

— Хіба це має значення? — видихнула я. — Я хотіла, щоб це був ти. Тільки ти.

Він заплющив очі і притиснувся чолом до мого лоба. Я відчувала, як шалено б’ється його серце.

— Господи… — прошепотів він. — Я думав… Я був упевнений…

Він думав, що я така, як писали на стінах. Що я досвідчена, що вже мала чоловіків. І від цього в горлі з’явилась якась гіркота, їдка і неприємна. Він — чоловік свого світу, де все купується і продається, де дівчата легко стрибають у ліжка заради вигоди. Він міряв мене тими ж мірками. Але я змусила себе проковтнути цю гіркоту, спробувала не зациклюватися на ній. Нехай. Тепер він знає правду. Правду, яку я не зможу забрати назад.

Його рухи стали обережними, повільними, сповненими такої виснажливої ніжності, від якої хотілося плакати. Він цілував моє обличчя, прибираючи губами сльози, а потім захоплював мої губи своїм — у ледве стриманому, хижому натиску. У цьому було щось первісне. Він більше не просто кохався зі мною, він таврував мене, привласнював, стираючи будь-які сліди мого минулого.

— Моя… — чувся його хрипкий шепіт у темряві. — Моя дівчинка.

Біль відступав неохоче, пульсуючи десь глибоко всередині, але поступово він розчинявся в нових, незвіданих хвилях гарячої насолоди. Вона була гострішою за будь-який біль, лякаючою у своїй силі. Я тонула в ній, чіпляючись за його плечі, і вперше в житті почувалася не просто цілісною, а невідворотно прив'язаною до іншої людини.

Ми не говорили про кохання, коли все закінчилося. Між нами повисла тиша, яку порушувало лише наше збите дихання. Роман міцно притискав мене до себе, зарившись обличчям у моє волосся. Я лежала з розплющеними очима і раптом чітко усвідомила: я щойно перетнула межу, за якою немає вороття. І найстрашніше — тепер я справді коханка одруженого чоловіка.

Він повільно відсторонився, і коли його тіло покинуло моє, я мимоволі тихо зойкнула. Раптове відчуття порожнечі змішалося з тупим, тягучим болем унизу. Прохолодне повітря торкнулося розпашілої шкіри, і я гостро відчула вологу — гарячу, липку, чужу і водночас таку інтимну. Лише зараз до мене дійшло: у запалі нашого божевілля, у цьому відчайдушному прагненні належати одне одному, ми навіть не згадали про захист. Між нами не було жодних бар'єрів. Але думаю за один раз нічого не станеться. І я навіть трохи була рада цьому, бо змогла повністю відчути його.

Роман присів на ліжку, спираючись на руку, і його погляд опустився на зім'яті білі простирадла і плями, як беззаперечний доказ того, що я віддала йому найдорожче.

Я інстинктивно потягнулася за краєм ковдри, щоб сховатися, щоб прикрити свою наготу і палюче зніяковіння. Мої щоки горіли. Але його пальці м'яко, проте непохитно перехопили моє зап'ястя.

— Не ховайся, — його голос прозвучав низько, з якоюсь первісною, власницькою хрипотцою. У його очах не було й тіні жалю чи сорому — лише глибоке, майже хиже задоволення чоловіка, який щойно привласнив жінку. — Я зараз.