Розділ 11.4

Роман простягнув руку через стіл і накрив мою долоню своєю.

— Еліно, — його голос став серйозним, глибоким. — Те, що сталося біля університету, не повинно повторитися. Я хочу, щоб ти зателефонувала мені відразу, якщо хтось знову тебе зачепить.

Я завмерла, відчуваючи тепло його долоні.

— Я не можу, Романе. Це неправильно. Ти одружений.

— З Анною… все складно, — зізнався він, не відводячи погляду. — Але я не граюся з тобою. Я не шукаю інтрижки на стороні.

— Я знаю, — прошепотіла я. — Я вірю тобі.

Це був момент абсолютної близькості. Момент, коли я зрозуміла, що закохалася безповоротно. Я дивилася в його сірі очі і бачила там своє відображення.

Клац.

Ледь чутний звук збоку. Спалах.

Я здригнулася і різко повернула голову.

За сусіднім столиком сиділа компанія дівчат. Одна з них, яскрава брюнетка з накачаними губами, поспіхом опускала телефон, вдаючи, що просто дивиться повідомлення. Але я побачила камеру.

Вони нас сфотографували.

Холодний жах пробіг по спині, миттєво вбиваючи всю романтику.

Я спробувала висмикнути руку, але Роман тримав міцно. Він теж помітив цей рух. Він повільно повернув голову до дівчат. Його погляд став таким важким і темним, що брюнетка аж зіщулилася, сховавши телефон у сумочку.

— Романе, пусти… — прошепотіла я панічно. — Мені здається, що вони сфотографували нас.

— Я бачив, — його голос став крижаним.

Він не сказав «не звертай уваги». На його вилицях заходили жовна, а в очах промайнула злість — на них, і, здається, на самого себе.

— Чорт, — прошипів він крізь зуби, і в цьому короткому слові було повне розуміння катастрофи. — Я втратив пильність. Вибач. Треба було обрати закритий зал.

— Мені треба йти! — видихнула я, відчуваючи, як повітря в легенях закінчується.

— Еліно…

— Ти не розумієш… Тобі нічого не буде. Ти чоловік, ти багатий. Спишуть на бажання розважитися і пробачать, а мені не буде життя в цьому місті.

Він різко повернувся до мене. В його погляді більше не було ніжності — там горіла рішучість і холодна лють захисника.

— Нічого тобі не зроблять, — твердо відрізав він, стискаючи мою руку так, що це майже завдавало болю. — Я розберуся з цим. У мене є важелі впливу. Ніхто не посміє тебе чіпати, чуєш?

Він різко підняв руку, підзиваючи офіціанта, щоб дати знати, що обід закінчено.

— Я тебе захищу, — повторив він, дивлячись мені в очі, намагаючись передати свою впевненість. — Обіцяю.

Я дивилася на нього і хотіла вірити. Але десь у глибині душі я знала: він помиляється. Він звик керувати заводами і людьми, але він не міг керувати інтернетом. Він не розумів, як працює мій світ і як швидко в ньому розповсюджується отрута.

А фотографія вже, напевно, летіла цифровими мережами, несучи із собою мій вирок.

Обід був повністю зіпсований.

Дорога назад минула мов у тумані.

Роман більше не тримав мене за руку — він вів машину зосереджено, час від часу кидаючи погляди у дзеркало заднього виду, ніби перевіряючи, чи не їде за нами хтось. Але в салоні все ще витав дух нашої розмови, запах його парфумів і те невидиме, електричне поле, що зв’язало нас за столиком.

Він зупинив машину не біля самого під’їзду, а трохи далі, у тіні розлогого каштана, щоб не привертати зайвої уваги.

— Еліно, — він повернувся до мене, і його погляд був твердим, як сталь. — Я хочу, щоб ти пам’ятала: я тримаю слово. Що б не трапилося, ти можеш звернутися до мене.

________________________________
Чекаю вас у свої новинці "Божа кара для мільйонера"


 

— Алло, королево драми, — пролунав у слухавці лінивий голос Ілони. На фоні шуміло море — моя найкраща подруга саме "страждала" на Мальдівах, витрачаючи аліменти третього чоловіка. — Кого ти вбила сьогодні? Я бачила новини про акції твого батька. Ти знову в топі, крихітко.

— Цього разу все гірше, Ілоно. Тато притяг важку артилерію. — Я перевернулася на живіт, бовтаючи ногами в повітрі. — Його звати Дем’ян. І він... святий.

— У сенсі "святий"? Імпотент?

— Гірше. Він еко-активіст, філантроп і веган. Він продав бізнес у Кремнієвій долині, щоб рятувати, увага... карпатських рисей!

У слухавці запала тиша, а потім почувся істеричний регіт.

— О боже! Твій тато геній! Він вирішив, що тобі потрібен моральний компас? Уявляю вас разом: ти в шубі з шиншили, а він обливає тебе червоною фарбою на вході в ресторан.

— Не смішно, — фиркнула я, хоча куточки губ мимоволі поповзли вгору. — Він ідеальний, Ілоно. Аж зуби зводить. Жодного скандалу, жодної п’яної бійки, жодної фотографії з моделлю на яхті. Він медитує! Ти розумієш? Він буде вчити мене дихати маткою і сортувати сміття.