Частина 4. У якій я тікаю

Піднявши голову, уважно подивилась на зображення: красивий хлопець у справжніх царських латах. У нього був прямий погляд яскраво зелених очей та біле, навіть снігове волосся. Точно, як у мого котика.

— Ваша Високосте, Ваша Високосте! — почулось з коридору.

Цей сон розгортається так швидко! Ні на хвилину мене не залишають.

— Хутко, — схопивши кота, прошепотіла я і вийшла на зовні.

Тут незнайомка у формі служниці відкривала кожні двері та кликала мене. А побачивши, гучно видихнула. 

— А ми вас всюди шукаємо... ходімо! Там Його Величність збирається говорити промову. Ваша Високосте! Будь ласка, ходімо! — кричала вона. 

Врешті решт, я побігла за нею і вже за декілька хвилин знов увійшла до бальної зали. Виявляється, зовсім поруч були.

Тут всі стояли тихенько, бо Його Величність говорив. 

— Запізнились..! — перелякано вигукнула служниця.

— ... мій син і принцеса Анабель вже давно заручені. І ми з моєю королевою вирішили провести церемонію цього Нового року.

А ось це вже дивно, як на мене. Бо провести церемонію от так, одразу, без згоди батька принцеси, навіть без присутності родичів з її сторони — неможливо місцевим законом. 

Та говорити, щось немає сенсу. Цей момент був у книзі й принцеса висловилась на тему того, що «місцева влада надто багато на себе бере». Проте король розізлився і закрив Анабель у кімнаті до самого Нового року. .

Ось такий необдуманий вчинок короля. Який до того ж закінчиться війною, бо зовсім скоро мене мають вбити. І це призведе до війни.

— От і маєш, — сказала котикові я.

Всі гості вже обертались на мене, чекали реакції. Та я була спокійною, наче ведмідь. В сенсі, спати цієї зими дуже хотілось. Чи навпаки? Можливо, це означає, що я скоро прокинусь?

— Ваша Високосте, — подала голос вже знайома служниця. — Вас відвести до ваших кімнат?

Хоч одна людина зрозуміла, як має почувати себе принцеса. Король і принц виказують повну не повагу, а я маю приймати їх правила гри. Адже знаходжусь на чужій території, ніхто не допоможе. Неприємно все це.

— Так, — знайшла в собі сили кивнути.

Служниця відвела мене до кімнат принцеси. Тут все було у зелено-червоних новорічних відтінках, що одразу мені не сподобалось. Ненавиджу Новий рік. А після цього сну з кожною хвилиною все більше і більше.

— Нарешті, — гучно вигукнула служниця, зачинивши двері. — Я вже думала, що ми ніколи не залишимось самі!

Вона взагалі знає, що в одній кімнаті з принцесою? Чи це якась подруга Анабель?

Та вже за декілька хвилин, все стало на свої місця. Дівчина помахала руками перед своїм лицем, зробила незрозумілий жест, а потім дістала маленький бутиль і вилила на себе те, що там було.

Поступово риси її обличчя стали змінюватись. Колір волосся змінився на чорний, а очі стали сірими. Знайомими. Засмагла шкіра, пухлі щічки. Аліса!

— Мій сон з кожною хвилиною все дивніше...

— Можливо тому, що це не сон? — хмикнула подруга. — І як ти так швидко звикла до цього корсету? Мені кожного разу хочеться вмерти!

Трохи розгублено я подивилась на її одяг, де ребра і справді перетягував шкіряний корсет. Потім опустила очі на свою сукню, де теж був цей елемент одягу. Хм. А я і не помітила...

— А хіба він не для краси? — здивовано сказала я. — Зовсім нічого не відчуваю, напевно декоративний.

— Ось так, одним все, іншим нічого, — сумно зітхнула Аліса. — Добре, байдуже! Вже бачила Ярослава?

— Няв! — відізвався кіт і кивнув.

— Добре, отже ти бачила, — посміхнулась дівчина. — Тоді короткий курс у навколишній світ. Ми справді в іншому вимірі. Це не твій сон. Ти не в тілі принцеси, ти вона і є. Точніше ви, як дві краплини води. Тобто... тіло твоє. Коли міняла вас місцями...

— Але навіщо?! — вигукнула я. — Навіщо ти міняла нас місцями?

— Все таки, доведеться пояснити все більше детально, — підняла очі догори Аліса. — Подібних мені, звуть сніговими відьмами, бо наша сила діє лише зимою. Насправді лише напередодні Нового року. Ми й є, так зване, новорічне диво. Всі здійснені бажання, всі випадковості — робота снігових відьом.

— Тоді ви вже феї, а не відьми, — усміхнулась я. — І як в це повірити?

— А тобі доведеться, вибору немає, — відмахнулась подруга. — В кожної снігової відьми чари діють по-своєму. Моєю силою користуватись не так вже і легко. Я автор і бібліотекар, це ти знала. Але на передодні Нового року мої книги стають магічними порталами в інші світи. Все про що я пишу, не фантазія, а інші реальності.

— Скажи, що мені дісталась така книга випадково! — нахмурилась я.

— Ні, тут все, як раз за планом, — розсміялась Аліса. — Ти просто не уявляєш, як довго я мріяла відправити тебе сюди. Ви з Ярославом просто ідеальна пара, створені один для одного. Іноді у мене виникало почуття, що я розмовляю з однією людиною!

— Ярослав це..? — подивилась на котика я.

— Так, — кивнула дівчина. — Мені хотілось познайомити вас інакше, ми з Ярославом уявляли, як він на деяких час перенесеться у наш світ і я познайомлю вас...

— Ми з Ярославом? Це був ваш план?!

— Ну-у... — вперше під час розмови, подруга подивилась на мене невпевнено. — Вибач, я знаю, як це все виглядає. Наче я божевільна відьма. Але я справді лише добра хотіла для тебе. План довелось змінити в останній момент. І тепер все не так! Повір мені, я не хотіла, щоб все було через такий примус. Ти моя найкраща подруга. Я хотіла...

Чесно, була трохи зла на неї, але розуміла, що ми поговоримо про це пізніше. Зараз, судячи з того, як вона квапиться — не час.

— Отже, Ярослав хотів зі мною познайомитись. І ви хотіли зробити це в нашому світі, але щось пішло не так? — запитала в неї.

Аліса кивнула.

— Тут почала відбуватись, якась маячня. Спочатку Ярослав дізнався, що готується ціла революція проти його батька. А за декілька днів прокинувся в тілі кота. І ніхто не пам‘ятає, що існував принц Ярослав. Існує лише той, якого ти бачила, принц Еміль. Сама я вплинути на цю ситуацію не можу. Тут я не матеріальна. Привид, якщо тобі так простіше буде зрозуміти. Мене ніхто, окрім тебе і Яра не бачить. Він сніговий маг, тому його очі бачать більше. Проте вплинути на щось кіт теж не може...