Частина 2. У тій, де я опиняюсь у чарівному сні

Вдома, одразу умостилась під улюбленою ковдрою і заснула. Наснились, якісь засніжені вершини скель, але я і такому була рада — головне здоровий сон.

Коли прокинулась вже був вечір і повна темрява навколо. Хвилини мені вистачило, щоб підтвердити найстрашніші підозри — вимкнули світло.

І от тепер, мені цікаво: вони там всі поскаженіли? Яке б ставлення до новорічних свят у мене не було, та вимикати світло у такий день — вірний шлях до майдану.

— До дідька, — зітхнула я і стала шукати телефон.

Зі своєю грацією аж тричі відбила собі нещасного мізинця на лівій нозі. Мені навіть страшно на нього дивитись, там сто процентів перелом у трьох місцях.

— Ай! Зараза!

Так, ви правильно здогадались, я вже вчетверте в щось врізалась.

Та нарешті я знайшла свій телефон. Підсвітивши ним, дійшла до кухні й запалила свічки. Слава Богу, я не вбилась!

На очі потрапило останнє повідомлення від Аліси, та сама книга. Неочікувано подумалось, що зараз однаково робити нічого.

«Та ні» — здивовано сказала собі. — «Мозок в мене зі світлом ще не вимкнувся».

Думала одне, та руки вже проти волі відкрили ту книгу. Обережно я дійшла до дивану і стала читати.

І ні, слів «сама не помітила, як прочитала все» — не буде. Я заснула вже на третій главі, де сама адекватна героїня померла. Навіть трохи шкода принцесу. Та що поробиш, автор схоже сам втік з божевільні. А їй навіть пощастило, що вона швидко покінчила з тим жахом.

Подумати тільки, обираючи між адекватною красунею принцесою і звичайною шахрайкою з вулиці — він обрав останню? Точно бовдур.

Так і заснула. Не питайте, останнім часом я жахливо виснажувалась на роботі. Тому зараз мій організм користувався аби якою можливістю заплющити очі.

А наснився мені справжній бал. Судячи з усього, книга дала свої плоди...

Там я була у розкішній зеленій сукні, а на голові була корона з діамантами.

— Ваша Високосте Анабель, — склонився переді мною, якийсь незнайомий чоловік.

Анабель? Здається так і звали ту принцесу, що мені сподобалась.

— Нам потрібно відкрити бал, — знов нагадав про себе чоловік.

Я здивовано подивилась на нього. Якийсь він блідий, чи що. Абсолютно біле волосся, сірі очі, дуже бліде обличчя, білий костюм. Наче і не справжній. Ще ніколи не бачила такої потворної зовнішності..

— Гей! Відпусти! — запанікувала я.

А як взагалі мала відредагувати дівчина, коли примара хапає її за руку і кудись тягне?

— Анабель давай без твоїх жартів! — зло прошипів цей скажений, вивівши мене у центр бальної зали. — Зараз відкриємо цей бал і ще рік будемо удавати, що не знайомі!

— А мені й грати не доведеться! — різко відрізала я. — Ти хто такий?

— Молодець, «кохана», продовжуй у тому ж дусі! Тебе і так вважають повним стервом, а тепер ти й бал вирішила зіпсувати, — хамувато заявив він.

Після чого неочікувано зробив до мене крок, а я від переляку теж відскочила.

— Що ти робиш?! — вигукнула я.

— Ти не здатна навіть звичайний вальс вичавити з себе? — здивувався чоловік.

Тут до мене і дійшло, що він хоче. Здається він казав, що «відкриємо бал і забудемо один про одного». Відкрити бал — це потанцювати, так? Можна спробувати. Треба лише згадати ті декілька уроків вальсу перед випускним у школі. Здається там було... раз, два, три?

Декілька разів наступила цьому дикому на ногу, та можу сказати, що зі спільною картиною впоралась. Вальс ми закінчили.

Після чого він розлючено відштовхнув мене і пішов в іншій кінець залу. Нарешті! А то я вже почала мріяти, як вб'ю його!

О, він пішов до королівського трону. То виходить він тут принц?

Щось мені це нагадує: Анабель, бал і дико бісячий принц. Прям точний сюжет книги, яку мені підкинула подруга.Отже, це точно сон і мені лише треба дочекатись закінчення цього кошмару. Нічого важкого.

— Ваша Високосте, — почувся голос за спиною.

Мені вже навіть страшно. Голос жіночій. І якщо я добре пам‘ятаю сюжет, то ми у першій главі. Тут принцеса тільки приїхала до свого нареченого й одразу ж зіштовхнулась з його коханкою.