розділ 18

Все зло від недоучок

— Гей, Етль! — закричав Ярослав. Не штовхати ж його насправді, особливо в присутності нав'язливого блондина. Принаймні, доки не будуть використані інші методи пробудження.

— Знову ти? — здивувався дракон, розплющивши одне око.

Білобрисий убивця, на відміну від давніх глядачів, навіть бровою не повів. Може він теж бачить драконів? Якийсь дар у ньому безперечно є.

— У мене проблема, — хлопець труснув курткою, змусивши колючки задзвеніти.

— Вони в тебе завжди, — байдуже сказав дракон, хитнувши кінчиком хвоста. — Ти їх сам знаходиш. Можливо, тобі нудно.

— Можливо, — не став сперечатися Ярослав. — Але це проблема всім проблемам проблема. Вона в мене у куртці.

Дракон нахилив голову і знехотя понюхав пакунок, після чого відкрив друге око і жваво скочив на ноги.

— Де взяв?! — заволав так, що, напевно, перебудив половину населення Міста.

— З нього виколупав, — Ярослав показав на біловолосого, що навіть не здригнувся. Усім би таку витримку.

Дракон старанно обнюхав вказану жертву.

— Встиг, — пробурчав схвально. — Структура ціла. Максимум, нащадок талановитий народиться.

— Нащадок?! — здивовано спитав біловолосий.

— Нащадки, — підтвердив дракон. — Не встиг би він і твоє життя, і скований дар випустили б у світ демона. Демона, якого не можна вигнати, бо це його світ, він має право тут перебувати. Знаєш, як складно демонів убивати?

— Знаю, — байдуже сказав біловолосий. — Доводилося.

— Таких, не доводилося, — задумливо промуркотів Етль, примруживши очі. — Таких навіть старим драконам убити нелегко.

— Зараза, — сказав Ярослав. — Ця річ руйнує, я ж бачив. До чого тут демон?

— Дар не можна просто так зруйнувати, — сказав дракон, вильнувши хвостом. — Він намагатиметься зберегти себе, найпростішим способом, створивши власне життя. Чим сильніший дар, тим сильніший демон. Скутий дар цієї людини дуже сильний. Він із Старшого Будинку, одного з найперших. З тих, хто приймає в сім'ю лише людей із сильним даром.

— Ясно, — кивнув Ярослав. Дивний якийсь убивця, чого йому вдома не сиділося? — Ось чому миш так про нього турбувався. Як гадаєш, цю штуку створили свідомо чи завдяки якійсь дурні?

— Несвідомо, — впевнено промовив дракон.

— Так я й думав. Випробовували, значить. — Табаді як завжди має рацію, найбільше шкоди від дурнів, які не розуміють, що вони творять. — До речі, що це за Старий Будинок?

— Нащадки творців міста. Розгубили свої знання. Нині вони просто аристократи, приймають у сім'ю собі подібних та дивуються, що народжується дедалі менше талановитих дітей. Неприємні люди.

— Я помітив, — усміхнувся Ярослав.

— Цей не береться до уваги, — Етль уважно подивився на блондина. — Я цього не пам'ятаю. Напевно, незаконнонароджений. Він гідний.

— Чого він гідний? — зацікавився Ярослав.

— Втрачених знань, — дракон продемонстрував усі свої ікла.

Здається у хлопця великі неприємності. Дракони від задуманого не відступають.

— Я собі не належу, — байдуже сказав біловолосий.

— Це ненадовго, — вильнув дракон хвостом.

Дивився Етль чомусь на Ярослава. Наче від нього залежало, як довго біловолосий не належатиме собі. Та й що взагалі це словосполучення означає? І чому дар у блондина скований? І який до диявола дар? Ярослав бачив крихітну іскорку, натяк, а не дар. Хіба з такого маленького вогника сильний демон може вилупитись? Чи вся справа в тому, що дар скований? Цікаво, ким і як? Ярослав не чув про те, що дар можна скувати або пригасити до крихітної іскри. Але з іншого боку, він багато чого не чув, а можливо і ніколи не почує.

Поставити ці питання Ярослав уже не встиг. На драконів крик нарешті відреагували. На площу почали збігатися люди. Спочатку прибігли всюдисущі вартові. Потім підтягнулося кілька магів, які вислухали дракона з невимовним жахом на обличчях і одразу ж відправили частину вартових за своїми колегами. Потім з'явився Сато, який не проминув обізвати Ярослава останніми словами. Білявий примудрився в процесі висловлювань Сато зникнути. Натомість з'явилися колеги магів на чолі з Табаді. Загалом, ніч вдалася, як жодна до неї. На ранок Ярослав прокинувся знаменитим. В очах мешканців міста він став майже святим. Демони до них іноді заходили, стараннями різних недоучок, що уявили себе великими демонологами, так що зустрічатися ще з одним, якого дракони можуть не перемогти, їм не хотілося.

А мага, що створив сторожове плетіння, знайшли через два дні. Самоучка з крапелькою дару та бажанням розбагатіти. Він просто зв'язав живе і неживе, як вказувалося в старовинній книзі, купленій у якомусь із світів, і сподівався, що його плетіння стане найкращим із сторожових. На можливі побічні ефекти, описані в тій же книзі, він не звернув уваги, хоча створення демона з обдарованого було першим у списку. Хтось у давнину винайшов чудову запор для в'язниць і чесно попередив, що обдарованих у цих в'язницях утримувати не можна.

Згадка в'язниць навела самоучку на думку випробувати винахід на реміснику смерті. Шукати зниклого ремісника ніхто не стане, навіть його колеги. Тільки ремісник виявився спритним, плетіння діяло повільно, і винахідник втратив слід біловолосого, що професійно втік. Про те, що серед ремісників можуть бути люди з даром, бажаючий розбагатіти самоучка ніколи не замислювався. У бідолахи в голові не вкладалося, як людина з даром може стати найманцем, якого можуть вбити будь-якої миті. У його уявленні обдаровані, навіть ненавчені, якось більше своє життя цінують. Він відмовлявся вірити, що це може бути не так, що можуть бути різні обставини, і навіть приклад дажанів його не переконав. Бідолашному здавалося, що його намагаються обдурити. Він також не захотів повірити, що знайдене ним плетіння було прабатьком нинішніх сторожових, і від нього відмовилися давним-давно через небажані наслідки його спрацьовування. І своєї провини не визнавав. Він же хотів якнайкраще.