розділ 17

Знахідка

— Тільки спробуй полетіти, — багатообіцяюче сказав Ярослав.

Дракон подивився здивовано, випустив з ніздрів дим і посміхнувся, продемонструвавши Ярославу чудову колекцію іклів. Напевно, натякав, що у них різні вагові категорії і різниця не на користь набридливого хлопця.

— На стоматолога багато витрачаєш? — спитав Ярослав, зобразивши чарівну усмішку справжнього іклодера.

Дракон подавився черговою порцією демонстраційного диму та закашлявся. З постаменту посипалася нова порція сміття. З даху знялася зграйка дрібних пташок і з переляканим цвіріньканням кудись помчала. Напевно, за драконячим лікарем, вирішив Ярослав. Присутність дракона погано впливає на навколишніх кішок, вони намагаються триматися від нього подалі. Ось пташки і дбають про здоров'я свого благодійника. Навіть у темряві літають, ризикуючи розбитися об найближчу стіну. Птахи в темряві бачать погано, якщо вони, звичайно, не сови.

— Мені потрібна порада, — нахабно заявив Ярослав.

Дракон зобразив пантоміму на тему: А черевики тобі вилизати не потрібно?

— Ні, поки що не треба, — відмовився від приємної пропозиції хлопець. — Буде треба, я не посоромлюся прийти.

Дракон уважно його оглянув і похитав головою якимсь своїм думкам.

— Головою я ударявся, — чесно зізнався Ярослав, не чекаючи на запитання. — Але це було давно, коли ми з'ясовували, хто чию тінь носить.

— Ти дурень? — з надією спитав дракон.

— Можливо, я не впевнений. Мене зараз інше хвилює. Ти повинен знати.

— Що? — спитав дракон, змирившись зі своєю долею.

Ярослав вирішив думати, що дракона зацікавила проблема.

— Я обійшов цілу купу установ і все з'ясував про печатки на товарах. Дізнався про одну цікаву штуку. Виявляється, опечатуються будь-які товари, які допускаються в Тунель. Перед тим, як їх опечатати, товари перевіряються, потім перевіряються ще раз і вносяться до реєстру. Загалом, переплутати печатки складно. І раптом, на бутлі з яблучним соком виявляється печатка від приємної прохолоди, яку у вино додають, щоб не витрачатися на підвали, лід та інше. Мене цікавить, хто з магів міг би так обдурити перевіряючих?

— Імена потрібні? — з’єхидничав дракон.

— Ні. Дар, який ці маги повинні мати і стихія.

— Дар? — дракон задумливо заплющив очі. — Мабуть, знахарський, вони вміють міняти смак для одного так, щоби це не помітили всі інші. А стихія… Зі стихією складніше. Мінімум повітря та вода. Можливо земля. Тільки земля та повітря ніколи не бувають одночасно в одній людині. Може їх було кілька?

— Не знаю, але дякую, ти мені дуже допоміг.

Ярослав схилив голову, зобразивши пародію на світський уклін, і пішов геть із площі.

Дракон здивовано глянув на його спину, трохи потоптався і знову зобразив паровоз.

— Це все? Більше тебе нічого не цікавить?

— Цікавить, — зізнався Ярослав, дивлячись собі під ноги. — Тільки я не впевнений, що мені це потрібно знати. Буду впевнений, запитаю.

— Дивна людина, — пробурчав дракон. — Можеш приходити. Дарую право.

— Ой дякую! — Ярослав сумлінно зобразив радість, напівобернувшись до дракона. — Скористаюся неодмінно.

А Кіого говорив, що інформацію про те, хто може обдурити перевіряльників Тоннеля, Ярославу ніхто не надасть. Чиновники б не надали і варта теж, але ж не одні вони розуміються на властивостях дару. Дракони за визначенням знають усе. Універсальна довідкова. Складна у використанні. Більш зговірлива вночі. Напевно, вдень її перевантажують.

Знахар чи знахарка — це добре. Вони можуть приготувати зілля. Не обов'язково своїми руками. Тож шукати їх у реєстрі відвідувачів Міста не варто. Ярослав би нізащо не приїхав. Він би краще про алібі на цей час подбав. Втім, скидати з рахунків алхіміків теж не варто, у них із знахарями дуже мало відмінностей.

***

Кіого безтурботно спав в обіймах світловолосої дівчини, дуже схожий на сироту, у якого нарешті з’явилася сім’я. Будити його Ярослав не наважився. Нікуди цінні відомості не подінуться, зачекають до ранку.

Шахіш, на відміну від Кіого, так і не заспокоївся. Він спритно бігав по підвіконні, завмирав, до чогось принюхувався, смішно ворушачи вусами, і видавав звуки схожі на стогін вмираючого. Приходу господаря він зрадів, почав виписувати кола, дивитися в темряву за вікном і задерикувато попискувати. Звір хотів щось повідомити.

— У тебе побачення призначене, і ти просиш мене допомогти в твоїй доставці на місце зустрічі? — зацікавився Ярослав. Це була друга дивина миша. Досі він поводився спокійно і світом за вікном не цікавився.

Шахіш став стовпчиком і глянув на господаря докірливо. У свої особисті справи він звик нікого не вплутувати. Справа, яка чекає за вікном, до нього має дуже мале відношення, але вона важлива і без Ярослава шахіш із цією справою не впорається.

— Маячня, — сказав Ярослав.

Шахіш ворухнув вусами і обернувся до вікна. Нічого не маячня. Потрібно піти у темряву за вікном, не можна гаяти час. Дорогу миш покаже. Він дорогу відчуває.

— Ну, гаразд, — вирішив не сперечатися Ярослав. Може марення. Або підсвідомість вирішила поспілкуватися. Може не свої думки, що спливають з невідомих глибин у голові, ніякого відношення до дрібного гризуна не мають, але він піде в темряву. У гіршому разі переконається у своєму розумовому нездоров'ї та піде лікуватися.

Лізти довелося через вікно. Іти до дверей гризун категорично відмовлявся, телепортуючись на підвіконня. Заодно Ярослав дізнався, чому Далені безстрашно стрибав униз. Під вікном росла невідома лопухоподібна рослина здатна послужити як батут. Широченне листя було холодним, слизьким і пружним. По ньому довелося повзти на животі, ноги весь час зісковзували і відмовлялися тримати господаря у вертикальному положенні.

Ніч перевалила за половину. Небесна річка зблідла і стало видно окремі тьмяні зірочки, що соромилися своєї непоказності. Світ став трохи розпливчастим, предмети здавалися більшими, ніж були насправді. З'явилися окремі темні ділянки, недоступні нічному зору Ярослава. Години Господарі Ночі. Час, коли жоден з найсильніших магів не може бути впевнений, що його плетіння стане тим, чим має бути. Не поталанило. Час господарки Ночі буває не більше трьох разів на рік. А Ярослав його застає вдруге. Вперше він просто напився і сидів під деревом, чекаючи, поки хміль вивітриться з голови. Зараз йде невідомо куди. Чомусь йому у такий час не спиться.