Розділ 23

Настю я зустріла біля самого входу до величезного торгового центру. Вона широко усміхнулася й поправила світле волосся, яке злегка тріпав вітер. Подруга була у своїй улюбленій червоній куртці та світлих джинсах. Іноді її стиль здавався мені дивним, але їй він пасував.

– Ходімо! Сьогодні такі знижки, – вона підхопила мене під руку й потягла до ескалатора.

– А потім, як зазвичай, тобі нічого не сподобається, – підколола я її.

– Значить, підемо в інший магазин! – відмахнулася Настя. – Але мені точно треба щось новеньке.

Ми піднялися на другий поверх, минувши величезний акваріум. У його склі миготіли наші силуети, але всю увагу привертали яскраві рибки, що неспішно кружляли у воді. Попереду був ще один ескалатор, але ми звернули у відділ одягу з нормальними цінами й непоганим вибором.

Там ми застрягли на цілу годину. Мені нічого не було потрібно, я зайшла радше за компанію, зате Настя набрала цілу купу речей. Мені довелося чекати на неї біля примірочної, поки вона раз у раз визирала з-за шторки, щоб продемонструвати черговий образ. Я вже почала втомлюватися, але, на щастя, подруга все ж визначилася: пара шортів і симпатична блузка.

Задоволені, ми вийшли з магазина.

– Тепер пропоную перекусити. Тут такі молочні коктейлі смачні! – Настя мрійливо заплющила очі. – Хочу шоколадний.

– І я, – загорілася я.

Поки ми стояли в черзі на фудкорті, Настя раптом повернулася до мене й почала підозріло роздивлятися моє обличчя.

– Що у вас із Костею сталося? – запитала вона.

– А що у нас сталося? – я розгубилася, намагаючись відвести погляд.

– У нього все обличчя побите. Бачила його сьогодні.

Я відкрила рот, не знаючи, чи варто казати правду, але зрештою неохоче зізналася:

– Та трійця постаралася. Точніше, Данило бив, а двоє інших тримали.

– Троє на одного? – пирхнула Настя. – Який жах.

– Не сказала б, що вони просто так накинулися, – я насупилася. – Вирішили помститися за те, що я їх в універі на всю ніч зачинила...

– Що?! – Настя навіть не дала мені договорити.

– Вони за мною гналися, і мені довелося їх замкнути, – повторила я. – Тепер переслідують постійно. Щоправда, заявили, що дівчат не б’ють, тому відігралися на моєму хлопцеві.

– Може, у Кості хоч трохи мізків додасться. Сподіваюся, він їм хоч раз врізав?

– Навіть не намагався. А потім ще й мені істерику влаштував, мовляв, навіщо я до них полізла.

– Серйозно? – усміхнулася Настя. – Тобто він зробив тебе винною?

– Ну... не зовсім, але щось таке прозвучало.

– Значить, Костю твого теж списуємо. Придурок іще той, – безапеляційно заявила вона.

– Слухай, у тебе всі мої хлопці – придурки!

– Та я просто не розумію: він тебе взагалі захистити може в разі чого?

– Напевно... просто випадок був невдалий. Їх же більше, а він завжди намагається вирішити справи мирно.

– Усього троє! Вас теж було двоє, міг би хоч якось спробувати.

– Та вони б його вбили! – злякалася я за Костю. – Я не хочу, щоб він із ними зв’язувався.

– Не вбили б. Максимум – ніс розбили. Слухай, Варю, він якийсь хлюпик. Серйозно. Якби він дійсно хотів тебе захистити, він би на них кинувся. Сам би постраждав, але тебе скривдити не дав.

– Мені й так нічого не зробили, він увесь удар узяв на себе!

– Та він навіть не пручався! – не вгамовувалася Настя. – Повір мені, справжній чоловік кинувся б у натовп заради тебе, і йому було б начхати на зламаний ніготь чи розбиту губу.

Я шумно видихнула. Сперечатися з нею було марно. Я щиро хвилювалася за Костю, але та сцена у дворі залишила в душі осад, який не давав спокою. На щастя, підійшла наша черга. Нам вручили холодні шоколадні коктейлі, і ми нарешті змогли присісти й трохи відпочити.