Розділ 10

Весь вечір я просиділа за підручниками, і час пролетів непомітно. Навіть не пам’ятаю, як поринула в сон, а прокинулася від обережного стуку. У кімнату зазирнула Аліса.

– Тобі скоро вставати, – промовила вона. – Зможеш відвести хлопців до школи? Наш водій захворів, підмінити нікому.

– Так, звісно, – я солодко позіхнула, потягуючись.

Нас часто возили машиною, але я зазвичай відмовлялася, воліючи ходити пішки. А от за братами потрібно пильно доглядати. Варто було відпустити їх самих, як вони поверталися додому на дві години пізніше, дорогою влипаючи в чергові пригоди. А якщо йшли самі до школи, то обов’язково запізнювалися, знаходячи на шляху щось куди цікавіше за уроки. Тож місія «доставити дітей до школи» іноді лягала на мої плечі.

Довелося вибиратися з теплого ліжка. Сьогодні заняття в універі починалися незвично рано – о десятій ранку. До нас приїхав якийсь викладач, який мав вичитати курс лекцій за пару тижнів, тож нас завантажили по повній. Я вирішила, що додому не повертатимусь: після школи просто погуляю пару годин до початку своїх пар.

Зібралася швидко: звичні джинси, водолазка, ідеально вирівняне волосся – і я готова.

Спустившись у передпокій, я застала незвичну картину. Вадим уже сидів на пуфику в куртці та кросівках, повністю занурившись у гру в телефоні. У цей час Денис, затамувавши подих, зв’язував його шнурки між собою. Я вже в барвах уявила, чим закінчиться спроба Вадима встати, і поспішила втрутитися:

– Я все бачу!

– О, Варю, нарешті! – Вадим різко встав, збираючись іти, але ноги вмить заплуталися.

Я в останній момент встигла підхопити його, не давши розтягнутися на підлозі.

– Ну, все, я тобі це пригадаю! – гримнув він на брата.

– Досить балуватися! Я вас обох зараз у дитячий будинок замість школи відведу, – пригрозила я, намагаючись говорити суворо.

– Денис і так звідти, – буркнув Вадим.

– Тобі ж сказали – не балуйся. У нас взагалі-то нянька є, – самовдоволено заявив Денис, поглядаючи на мене.

– Я вам не нянька, – пирхнула я, поправляючи рюкзак.

– Ти просто наша улюблена сестра, – Вадим раптом ступив до мене і міцно обійняв.

Я мимоволі усміхнулася – ну як на них злитися? Обійняла його у відповідь, потім притисла до себе Дениса. Сподіваюся, не приб’ю їх дорогою.

Ми нарешті вийшли. Уранці я зазвичай не їла, тож ми зберегли купу часу. Швидко довела їх до воріт, простежила, щоб вони точно переступили поріг школи. В ідеалі варто було б довести їх до самого класу і передати в руки вчителю, але це був би вже перебір.

Окремо хлопці, напевно, були б найслухнянішими дітьми, але разом ці двоє могли перевернути і школу, і місто. Хоча я в глибині душі раділа, що вони є одне в одного – їм точно ніколи не буває нудно.

До початку моїх пар залишалося ще півтори години. В університеті зараз було незвично тихо – основна частина студентів навчалася в другу зміну, а ті, хто прийшов раніше, вже сиділи в аудиторіях. Я вирішила почекати в одній із зон відпочинку.

Піднімаючись сходами в дальньому крилі будівлі, де зазвичай було зовсім безлюдно, я ліниво гортала стрічку в телефоні. Але коли здолала останні сходинки й звела очі, серце на мить завмерло.