Розділ 4

Вітер на вулиці став сильніше. Я перехопила лямку рюкзака, притримуючи розпатлане волосся, і прискорила крок. Невдовзі попереду з’явився двоповерховий будинок за темним парканом. Доглянуті клумби біля воріт і просторий гараж, біля якого вже стояв автомобіль. Значить, уся родина в зборі.

Минуло вже тринадцять років відтоді, як я стала частиною цієї сім'ї, але я й досі не знала, як їх називати. Точно не «батьками» – це слово здавалося занадто гучним. Свого тата я ніколи не бачила, а мама… загинула в аварії, коли мені було п'ять. Родичів не знайшлося, і я на пару місяців загриміла до дитячого будинку. А потім сталося диво: мене вдочерила мамина подруга Аліса. Їй тоді було всього дев'ятнадцять, але, вдало вийшовши заміж, вона змогла забрати мене до себе.

Спочатку мені було важко звикнути до її чоловіка, Дем'яна. Він здавався мені надто серйозним і суворим. Але з часом я зрозуміла, яка він чудова людина. Дем'ян ставився до мене як до рідної, хоча пізніше у них народилося двоє своїх дітей. У ті моменти я страшенно хвилювалася, що про «чужу» дівчинку забудуть або, що ще гірше, повернуть назад. Але на щастя, любові в цьому домі вистачало на всіх.

Я відчинила ворота й зайшла у двір, де вже пахло тюльпанами, котрі якраз розпускалися. У саду робітники добудовували альтанку, і я вже уявляла, як скоро зможу сидіти там годинами з чаєм та книжками.

Я швидко зайшла в дім, і мене миттєво огорнув аромат домашньої їжі. Скинувши рюкзак на крісло, я зазирнула до кухні. Була п'ята вечора – я вчилася в другу зміну, тож нічого дивного, що всі вже були вдома.

Аліса, зібравши темне волосся в недбалий хвіст, перекладала щось апетитне зі сковорідки на тарілку. На ній був простий спортивний костюм, і вона з усмішкою щось захоплено розповідала Дем'яну.

Той сидів за столом, закотивши рукави кофти. На його обличчі залягли ледь помітні зморшки, але у свої «трохи за сорок» він виглядав чудово. Аліса ж взагалі майже не змінилася за стільки років – я завжди нею захоплювалася. Пам'ятаю, маленькою я все боялася, що у них може щось не скластися, але тепер бачила перед собою рідкісний приклад по-справжньому щасливого шлюбу. У моєї рідної матері такого не було.

Від цих думок я мимоволі видихнула, привернувши до себе увагу.

– Привіт, Варю! Ти якраз вчасно, – Аліса усміхнулася. – Тобі насипати?

– Насипайте, – я натягнуто усміхнулася у відповідь і опустилася на стілець навпроти Дем'яна.

– Що нового в універі? – запитав він, звівши на мене очі.

– Склала залік, – не без гордості повідомила я.

– Чудово, – усміхнувся Дем'ян, і я відчула, що він справді за мене радий.

Через появу Данила цей залік майже вилетів у мене з голови. Пам'ятаю, як у дитинстві, коли Аліса відвідувала мене в дитбудинку, я тільки й робила, що скаржилася на нього, поливаючи брудом за кожну капость. Я була впевнена, що наші шляхи розійшлися назавжди, а тепер він знову з’явився в моєму житті. Розповідати про це я поки не стала – може, скоро сам зникне.

Аліса поставила переді мною тарілку з макаронами та рум'яною котлетою, а в центр столу поставила миску із салатом.

– А «малечу» не чекаємо? – уточнила я, маючи на увазі молодших братів.

– Вони в гостях, скоро мають повернутися, – відповів Дем'ян.

– Ну звісно, їм тепер не до нас, – із сарказмом пирхнула Аліса. – У них тепер «нова родина» – в однокласника Льоші, мабуть, веселіше.

Я не стримала смішку.

– Та годі тобі, просто хочуть довше з другом побути.

– Шкодники малі, – пробурчав Дем'ян. – От ти, Варю, була куди слухнянішою.

Усмішка тепер не сходила з мого обличчя. Приємно бути «золотою дитиною».

– Ну, мені було в кого вдатися, – заявила я. – Ось ви як поводилися в підлітковому віці? Мабуть, так само бунтували?

Дем'ян якось загадково переглянувся з Алісою. Я знала їхню історію лише в загальних рисах, але, схоже, свого часу Аліса доклала чимало зусиль, щоб утекти від цього шлюбу, і взагалі була готова на все заради своєї мети. Не дивно, що діти вдалися в неї.

Тільки-но я взяла виделку, збираючись узятися до їжі, як із коридору долунали обурені крики:

– Я тебе в підвалі зачиню, щоб ти більше нічого не чіпав! – горлав один.

– Пізно! Я вже видалив твій акаунт у Бравл Старс! – волав другий.

– Мамо!!!