79 розділ (!)

Музика: (Shame on me — Catch your breath)

— Адель… — прошепотів я.

Вона підняла палець і торкнулась моїх губ. Провела по нижній. Ледь натиснула. Я різко вдихнув. Це було пряме попадання. Вона спустилась пальцем нижче — до підборіддя. Потім ще нижче. Торкнулась горла. Провела вгору-вниз. Зупинилась на кадикові й просто тримала палець там. Я ковтнув. Її палець залишився на місці.

— Не треба так, — сказав я, але вийшло тихо.
Ледь чутно. Більше схоже на прохання, ніж на заборону. Вона підняла другу руку, обхопила мою шию. Натиснула трохи. Не сильно. Але рівно настільки, щоб у мене по спині пройшлись мурашки.

— Адель… — я видихнув у повітря її ім’я і нахилив голову назад, бо відчуття були занадто сильні. Мої брови сіпнулись до переносиці. — Нащо ти таке зі мною робиш?

Вона зупинилась. Прибрала руки. І поцілувала мене в шию. Я на секунду завмер. Нічого не міг зробити. Ні відійти, ні сказати щось, ні дихати нормально.

— Холодно, — пробурмотіла вона.

Це збило мене з думок. Я швидко зняв куртку й накинув на неї. Вона одразу пригорнулась до мене, поклала голову на моє плече і заговорила тихо, теплим подихом мені в шию:

— Ти ще любиш мене? — запитала вона просто.

Я видихнув. Швидко. Занадто різко.

— Ні, — збрехав я.

— Не вірю, — сказала вона легко, майже грайливо.

Вона підняла руки і взяла моє обличчя долонями. Подивилась так уважно, що я відвів погляд на секунду. Вона зняла з мене окуляри.

— Так гарніше, — шепнула вона. — І я можу дивитись на твої очі.

Її пальці ковзнули по моїй щоці. Потім вона нахилилась і поцілувала мене в щоку. Потім біля вуха. Потім нижче. В шию. Моя голова неконтрольовано поверталась відкриваючи їй шлях, навіть якщо мозок забороняв. Я закрив очі і втягнув повітря носом.

— Зупинись, — видавив із себе я тихо.
— Я не хочу… — відповіла вона.
— Адель, не треба…
— А я хочу, — вона провела носом по моїй шиї, як кошеня. — Дуже хочу.

Вона поводилась як дитина, але робила це так, що у мене всередині все стискалось. Вона знову торкнулась мене губами — ледве чутно. Мінімальний дотик. Але я це відчув усім тілом.Потім вона раптом відсунула голову трохи назад. Що тепер не так? Чому вона зупинилась?  Продовжуй.

— У тебе ще є прес? — спитала дивлячись мені прямо в груди.

— А ти як думаєш? Він не пропаде, я ж займаюсь. — пробурчав я.

— Дай подивитись, — сказала вона й простягнула руку до подолу мого худі.

Я схопив її зап’ястя перш ніж встиг подумати. Дуже акуратно. Не боляче.. Я нахилився до неї так близько, що наші носи майже торкались.

— Адель, — прошепотів я низько, тихо, але максимально серйозно. — Якщо ти хоч раз ще так зробиш… я тебе додому вже не понесу. Я тебе понесу куди ближче.

Я відчував її дихання. Вона дивилась на мене широко відкритими очима.

— Я не хочу нікуди, — прошепотіла вона, і голос її був тихий, п’яний, ніжний. — Я просто хочу бути тут… поки ти добрий. Я прокинусь — і тебе не буде.

Невже вона справді думає що це сон? Може тому й смілива зараз.

Вона знову торкнулась моєї шиї — легенько. І цього торкання мені вистачило, щоб у легенях з’явився жар.

— Адель… не роби так, — сказав я.

Вийшло хрипко. Занадто. Вона, здається, почула. І саме тому продовжила. Її пальці ковзнули по моїй ключиці, по горлу, по щелепі — Моя голова неконтрольовано нахилилась вперед.