78 розділ

Говорила уривками, затикаючись, плутаючи слова, витираючи сльози рукавом худі. А я слухав. І від кожного її речення в мені щось натягувалось так сильно, що хотіло порватись. Вона закінчила і тихо хлипнула.
— Я така дурна, так? 

Я глибоко вдихнув, щоб не зірватись. Потім просто нахилився ближче.

— Ні. Не дурна. Я — ідіот. Ти — ні.

Вона повернула голову до мене. Наші обличчя були так близько, що я відчув запах алкоголю, змішаний зі солодким її парфумом. Її губи були червоні й припухлі від плачу. Я ж думав, що винен Дев’ян. У всьому винен я. Я. Я. Вона страждала весь цей час через мене. 

— Чому… ти так дивишся? — прошепотіла вона.
Голос тихий, ламкий, але… чесний.

Я ковтнув.
— Бо я не можу по іншому дивитися на тебе, Адель. Це неможливо. Я хочу або тебе поцілувати або відштовхнути щоб не завдати болю знову.

Вона моргнула. Наче не розуміла. Я відчував, що говорю це більше не їй, а просто в повітря. Вона ж нічого не чує і не розбирає. Я нахилився ще ближче — на сантиметр, але цього вистачило, щоб вона здригнулась від моєї близькості.

— Мене злить, що я мав тебе… — я стиснув щелепи, стримуючи себе. — і так зіпсував усе.

Вона подалась до мене, неначе хотіла почути кожне слово. Я відчув її тепло й ледве втримався, щоб не торкнутися пальцями її щоки.

— Каспіане… — її губи ледь рухались, а від того, як вона вимовила моє ім’я, у мене пройшов струм по спині.

— Слухай уважно, — я говорив низьким голосом, майже шепотом. — Те, все погане що я казав тобі, — брехня. Те, що я зробив, — дно. І ніхто не має права робити з тобою таке.

Вона заплющила очі, втягнула повітря. І на секунду просто опустила голову мені на плече. Я почув її тихий видих. Він був теплий. Занадто щирий. Занадто близько. Мене накрило. Перекотилось хвилею по животу, піднімалось вище й вище, поки не стало важко дихати.

Я підняв руку — повільно, щоб не злякати — і торкнувся її спини. Вона не відсунулась. Навпаки — притулилась ближче.

Вона різко підняла голову. Наші очі зустрілись. Якщо попросить забрати її звідси — я заберу. Якщо попросить захистити — я розірву будь-кого. Її нижня губа тремтіла. І я бачив: вона хоче сказати щось ще, але просто не може.

Я повільно прибрав пасмо волосся з її щоки. Вона вдихнула різко. І я ледве стримався, щоб не притягти її до себе сильніше.

Вона сиділа. Алкоголь робив її відвертою, м’якою, небезпечно чесною. А мене — максимально напруженим. Спершу вона нахилилась ближче і… просто почала нюхати мене. Так, ніби намагалась зрозуміти, з чого я зроблений.

Я мало не розсміявся, але стримався. Це було до смішного мило… і до божевілля небезпечно. Потім вона подивилась прямо на мої губи. Довго. Так довго, що я почав нервуватись.