68 розділ

Коли закінчив, просто постояв хвилину, дивлячись на порядок. Стало трохи легше. Пішов на кухню. Дістав овочі, нарізав, поставив варити суп. Коли все було готове, сів за стіл і поїв. Їв мовчки, не дивлячись ні на телефон, ні на годинник. Просто механічно доїдав до кінця.

Після душу сів на диван. Різдво цього року він провів саме тут — один у порожній квартирі, без гостів, без дзвінків, без святкового настрою. Батька поховали два дні тому..

Сьогодні мала бути вечеря, на якій буде оголошено, як поділять батьківське майно згідно із заповітом. Він думав про це без емоцій, просто як про факт, який потрібно закрити.

Він увімкнув музику. Легкий джаз, труба й фортепіано на фоні. Спокійний ритм допоміг зосередитися. Каспіан розклав перед собою роботи студентів і почав перевіряти.

Окуляри знову з’явилися на його обличчі — без них він швидко втомлювався. Після кількох годин він узяв телефон. Повідомлення, яке він надіслав учора, світилося статусом “прочитано”.

Він вигадував його півгодини, переписував десять. Вибрав кожне слово. І тепер не бачив відповіді.

Телефон задзвонив.

— Каспіан Дарроу, я вас слухаю.
— Добрий вечір, це власниця квартири вашої дівчини. Я би хотіла уточнити… Ви правда будете щомісяця платити сімдесят відсотків вартості оренди?
— Так, як вам передали, так і буде. Але їй ви говорите ціну лише тих тридцяти. І нічого їй більше не кажіть.
— А ви… точно будете мені платити?
— У цьому ж місяці я вам уже заплатив. Можемо скласти договір, я приїду через годину.
— Ні-ні, не треба договору, я вам довіряю. Карта моя у вас є. Дуже дякую.
— Гарного вечора. Дзвоніть за будь-якої потреби.
— Так-так… — поспіхом відповіла вона й поклала слухавку.

Каспіан глянув на годинник. П’ята вечора. Він підвівся, відкрив шафу. Одягнув чорний гольф, темні джинси. Поверх — пальто, шарф. Окуляри поклав у внутрішню кишеню, на випадок якщо знову доведеться читати документи. Вийшов у двір і сів у машину. Двері зачинилися глухо.

Руки лягли на кермо. Він звик працювати однією рукою — друга спокійно лежала на важелі коробки передач. Кермо слухалось чітко. Каспіан потер перенісся. Спав мало. Голова гуділа від безсонних ночей. Свята пройшли, і це означало, що через тиждень-другий почнеться семестр. Студенти, лекції, екзамени, перевірки. Розклади. Папери. Він увімкнув двигун і виїхав з парковки.

У залі ресторану було тихо, але тиша була напружена, натягнута, як струна. Родичі сиділи за довгим столом, накритим рівно й бездоганно, як завжди на зустрічах Дарроу. Чоловіки в костюмах, жінки — у стриманих сукнях. Ніхто особливо не говорив, тільки очі ковзали по Каспіану щоразу, коли він піднімав погляд від тарілки.

Він сидів рівно, спокійно, намагаючись тримати обличчя без жодної емоції. Це був його спосіб виживати в цій сім’ї.