— Адель, ми з тобою на кухні. Хлопці — дрова й камін. Поїхали!
На кухні ми вже нашвидку дорубували овочі та шукали, де тут сковорідки, коли з залу долинув перший крик:
— Кріс, не чіпай ту розетку, я вже все приготував!
— Ти нічого не приготував, ти лише криво склав дрова.
— В мене все рівно!
— Ти тріщину в каміні зробиш!
Ми з Леєю переглянулись.
— Вже почалось, — сказала вона, трохи втомлено.
Крістіан і Дев стояли по різні боки каміна і так жестикулювали, ніби збирались битись за світове панування.
— Я сказав, відстань від каміна!
— Перестань мною командувати!
— Ти ледь мені шнур герлянди не спалив!
— Так не клади його на дрова!
— Мамо рідна… — пробурмотіла Лея й вийшла в зал.
Вона стала між ними, глянула на кожного окремо й сказала рівно:
— Якщо ви зараз не перестанете дуріти, я попрошу вас обох іти на вулицю і валяти один одного в снігу. Тут мені, будь ласка, все ціле залиште. Розуміло?
Вони обидва одночасно нахилили голови.
#2724 в Любовні романи
#1241 в Сучасний любовний роман
#252 в Молодіжна проза
Відредаговано: 12.01.2026