60 Розділ

Ми з Леєю вийшли на вулицю рано-вранці. Було холодно, але приємно. Біля дороги вже стояла машина Крістіана — чорний позашляховик. Він мигнув фарами, коли побачив нас. Ми підійшли, і Лея одразу відчинила задні дверцята, пропускаючи мене. У салоні було тепло, грала спокійна новорічна музика. Всередині сиділи Крістіан і його друг.

Друг сидів поруч. Він одразу повернувся до нас і усміхнувся. Темне волосся, зелені очі, обличчя відкрите й дружнє. Він виглядав легким у спілкуванні. Одягнений просто: кофта, джинси, кеди. З ним було спокійно — він не виглядав надто серйозним.

— Я Девʼян, але кажи просто Дев, — сказав він.

Його голос був спокійним, але з веселою інтонацією.

— Все, ми в зборі, можна їхати, — сказала Лея.

Крістіан кивнув і завів машину. Хвилин через п’ятнадцять ми під’їхали до будинку, все почалося ще до того, як ми встигли занести валізи. Двоповерховий котедж стояв у засніженому лісі, над дверима висіли гірлянди, а на ґанку вже лежала купа інструментів, мішків і якісь коробки — Крістіан явно готувався до свят заздалегідь, але не закінчив.

— Ого… — тільки й змогла сказати я.

— Не ого, а “Лея, дякую, що позвала”, — сказала Лея й підморгнула.

Не встигли ми зайти всередину, як уже почалась суєта. Хтось кричав з другого поверху, хтось грюкав шафами, Крістіан шукав сірники, Дев тягнув коробку з гірляндами, а Лея одночасно знімала шапку та віддавала мені пакети.