59 Розділ

— Ого, — видихнула Лея. — Ти живеш як Pinterest.

Я засміялася й жестом запросила її на диван. Вона плюхнулась поруч, підіткнула під себе ногу й різко повернулась до мене:

 — До речі, ми їдемо завтра.

— Що?? — я мало не підскочила. — Як це завтра? — Завтра, я мала зізнатися Каспіану. 

Лея розвела руками:
— Я допоможу тобі забратися. Давай, мала, вставай! Рух-рух-рух!

— А у мене плани були…

— Які ще плани?

— Зізнатися Каспіану… — я повісила ніс.

— Адель, ти ж жартуєш? — я похитала головою. — Ти серйозно? Я не дам тобі гідність втратити. Ні-ні-ні, завтра зранку ми їдемо, Крістіан заїде.

Наступну секунду я вже стояла в коридорі, розвертаючись перед нею в аутфіті, який зібрала буквально на ходу.

— Оце — бери! — сказала вона, навіть не думаючи.

І речі полетіли у відкриту валізу. Так пройшли наступні сорок хвилин. Я виходила в новому образі, Лея оцінювала його з видом модного критика. Іноді її реакція була надто… драматичною.

— Це ж… леопардові штани?? — вона взяла їх двома пальцями, ніби вони могли вкусити. — Вони пережили три епохи й ти хочеш взяти їх із собою?!

— Вони комфортні! — буркнула я.

— Вони кримінальні! — впала вона на ліжко, удаючи, що втрачає свідомість.

А коли я дістала маленький беретик:

— Це що? — Лея підняла брову.
— Головний убір.
— Головний убір кого? Ляльки Барбі?! — і знову театрально завмерла.

Урешті-решт валіза була забита, Лея — знервована, а я — збентежена.

Вона залишилась у мене з ночівлею, бо їхати додому було вже пізно. Ми розмістились на дивані, розтягнувшись як могли, накрившись одним пледом. Вмикнули серіал, але вже за десять хвилин я відчула, як вона тепліє поруч, дихає все рівніше.