57 Розділ

Ми з Леею вже доїли десерт — маленьке мигдальне тістечко, яке вона розділила навпіл, бо «подруги ділять усе», — й вийшли на вулицю. Повітря було теплим, але з легким зимовим подихом, ніби місто нагадувало, що свята вже близько. Лея взяла мене під руку й одразу почала говорити так швидко, ніби боялася, що я втечу.

— Слухай, Адель, — вона потягнула мене до ялинки в центрі площі, — я от що хотіла сказати. Ми з Крістіаном плануємо поїхати за місто, зустріти Різдво. Там буде маленький будиночок біля лісу, камін, гарячий шоколад… І ми хочемо, щоби ти поїхала з нами.

Я завмерла. Різдво?

— Лея… ні, це ж сімейне свято. Я не хочу вам заважати, чесно.

— Та кому ти заважаєш? — вона закотила очі. — Мій брат сказав, що хоче тебе бачити. І взагалі… — вона штовхнула мене плечем. — Ти що, збираєшся сидіти одна вдома? У ковдрі? І дивитись сумні фільми?

— Ну… можливо, так, — пробурмотіла я.

— Ні! — рішуче сказала вона й зупинилася посеред площі, повернувши мене лицем до себе.

 — Адель, ти була вся в стресі останні дні. Я хочу, щоб ти дихнула. Відпочила. Ми поїдемо на три дні. Там тихо, красиво, спокійно. Тобі це треба.

Я не знала, що відповісти. Лея так дивилась, ніби не прийме «ні» в принципі.

— Там… буде ще одна людина, — додала вона, ніби між іншим.

— Хтось із друзів Крістіана?

— Так. Він класний. Добрий. Дуууже позитивний. Ти з ним точно поладиш. І відволічешся від свого Каспіана Дарроу.

— Супер, — я скривилась. — Буде веселіше…

Лея вибухнула сміхом.

— От і чудово. Значить, ти їдеш?

— Я не знаю…

— Ти їдеш, — повторила вона вже як вердикт.

Я зітхнула. Плани на Різдво? У мене їх не було. І, можливо, мені справді потрібна була пауза від усього, що сталося.

— Добре… — видихнула я. — Гаразд. Я поїду.

— Урааа! — Лея підстрибнула, як дитина. — Я так і знала! Я тебе люблю!

— Я теж тебе люблю, — сказала я.