56 Розділ

І я пішла. Хоч би на хвилину — не думати про нього.

Ми з Леею зайшли в ресторан, який я давно хотіла спробувати — затишний, з панорамними вікнами, крізь які сонце розливало тепле золоте світло по дерев’яних столах. Всередині пахло свіжою випічкою, базиліком та томатами, а на стінах висіли картини з маленьких італійських вуличок. Ми сіли біля вікна. Мягкі крісла, наче обіймали. На столі — вазочка з живим розмарином.

— Ммм, тут пахне як у раю, — зітхнула Лея, знімаючи пальто.

Офіціант підійшов майже одразу — ввічливий, з теплою усмішкою, з блокнотом у руках. Ми замовили піцу «чотири сири», пасту з лососем для мене, фреш Леї та лимонад з м’ятою для мене. Їжу принесли швидко. Піца тягнулась сиром так красиво, що Лея аж свиснула. Паста була гарячою, ніжною, ароматною. Я хотіла хоч на кілька хвилин вимкнути голову. Забути.

Але Лея, як завжди, бачила наскрізь.

— Ви посварилися з Каспіаном? — запитала вона, згризаючи бортик піци.

— Ну не те щоб… — я ковтнула. — Просто я вирішила, якщо між нами щось буде, тоді в нього будуть проблеми. Я не хочу цього.

— І що ти зробила?

— Я? Він почав вибачатися. На місяць мені зняв квартиру. Я з’їхала. Більше не можу його бачити. Коли бачу, кожного разу, хочу підійти і обійняти його. Чим більше бачу тим сильніше скучаю.

— Але я думала, у вас все добре. Що ви зустрічаєтесь? — вона кліпнула.

Я засміялась, але крізь гіркоту.

— Це було для спору. Мене змусили закохати його у себе. Але я не думала, що все так обернеться… Що він буде ставати на коліна переді мною. Любов — це страшна річ. Він… він змінився.

Лея жувала повільно, сумно.

— А ти що думала? Звісно, коли любиш, готовий зробити все.

— Невже ти ніколи не любила? — спитала вона.

— У мене не було на це часу, — знизала вона плечима. — Я вчилася, щоб отримувати стипендію. Навіть друзів у мене нема. Ти — єдина моя подруга.

Я втупилась у свою пасту.

— Ти не сильно жорстоко з ним? — тихо запитала Лея.

— Можливо, але я сподіваюся, що так він забуде мене.

Лея опустила очі.