46 Розділ

Я зробила крок уперед. Мені довелося зібрати всю волю, коли я підняла очі на нього. Прийшов час сказати правду, поки все не стало ще гірше, поки він ще може прийти до тями. Я зробила саме холодне обличчя з всіх, які у мене були.

— Якщо не хочеш такого життя… помри.

Він здригнувся ледь помітно. Брови зсунулись.

Мені не хотілось такого говорити, хотілось зараз його обійняти. Він мені сказав що я важлива для нього. Він ще не знає накільки важливим став для мене. Наскільки він почав мені подобатись за останні тижні. Я хотіла сказати щось добре, миле. Але замість цього я сказала спокійно, чітко, холодно — так, щоб кожне слово різало повітря між нами.

— Я ненавиджу тебе.

“Я правда люблю тебе, але твоя репутація…”

Його подих урвався. Він навіть не ховав, як це вдарило по ньому. Але я не зупинилась. Навпаки — ступила ще ближче, взяла його за обличчя долонями. Майже ніжно. Як у кіно. Як у сценах, де зізнаються в коханні. Він ще гарніший зараз. Очі більше не здавались темними, вони були гарного насиченого кольору чорного шоколаду. Він сам як чорний шоколад. Ніби Солодка, а насправді гірко.

— Мене нудить, коли я бачу твої очі. Нудить від того, як ти говориш, як дихаєш… від того, як ти намагаєшся піклуватись, але всередині пусто. Ти беземоційний. Ти холодний. І я ніколи тебе не любила, Дарроу. Чуєш? — я змусила себе сказати ці слова. — Ніколи. — Брехня.

На щоках з’явились сльози, але я не дозволила їм стати слабкістю.

— Це все було через те, що моє життя валилось, і ти просто опинився поруч. Сподобався — так, бо був першим, хто почав говорити всякі “я не ображу тебе”. І доля вирішила пожартувати. Але любов? — я гірко засміялась. — Як ти міг подумати, що я могла полюбити такого як ти?

І дійсно, як я могла його полюбити? Як я могла забути все що він робив три роки? Як забрав з притулку? Чому я перекреслила це все, вирвала цю сторінку життя, і викинула у перший ліпший смітник? 

“Краще б я і справді ненавиділа тебе, любити набагато гірше.”

Він мовчав. Навіть не кліпав. Лише його груди підіймались різко, нерівно, ніби дихання давалось йому через вогонь.

— Ти мені крила обрізав… — голос перейшов на шепіт. — Ти зламав мене.

“Але завдяки цьому, з’явилась нова Адель”

Мені хотілося зупинитися. Частина мене кричала — досить, припини, цього вже забагато. Але інша — та, яка нагадувала про неможливість стосунків, — штовхала вперед.

— Найгірше, що я зробила, — це дозволила тобі цілувати мене. Ненавиджу навіть запах твого одеколону. Не думай, що це щось означало.

Поцілунки з Каспіаном Дарроу, були тими моментами, які залишу в собі назавжди, і ніколи не забуду. Цей чоловік подарував мені нові емоції. Я змусила відступити. Витерла сльози тремтячою рукою.