43 Розділ

Я нахилився повільно, все ще дивлячись їй в очі. Як тільки вона глянула на мене, я накрив її губи своїми і вже не повільно і не дуже лагідно. Вона не відповідала. Я відірвався, але не посунувся не на міліметр.

— Ну і що тепер? — прошепотів я, відриваючись від губ. — Сама мене тут спокушала, заводила, випробувала, а тепер що? Забув спитати… можна тебе поцілувати? — Більш з жартом спитав.

А вона кивнула, ледь помітно, але цього було достатньо.

— Скільки разів? — вирвалось у мене, глибоко вдихаючи її запах.

— Скільки хочеш… — тихо прошепотіла вона.

Я не дав їй договорити. Не хотів чути ніяке «але», яке точно було б, бо я вже почув бажане. Я забув про всі обов’язки — існувала лише вона і я. Нарешті.

Мої губи знову знайшли її. Цього разу поцілунок був довший, сильніший, гарячий і рвучкий. Я відчував, як її тіло м’яко підкоряється мені, як кожен дотик її рук, кожен її подих відлунює у мені. Вона нарешті моя.

Моє серце калатало в грудях, руки стискали її плечі, спину. Страстно, безмежно, як я чекав цього роками. Вона дозволила. І цього було достатньо.

***

— Це не було “для рахунку”, — тихо сказав він, і в його голосі не було ані тіні насмішки, лише надрив, стримане бажання й якесь небезпечне тепло, від якого в мене перехоплювало подих. Він нахилився ближче — настільки, що я відчула його подих біля вуха, і по спині пробіг холодок.

— Адель… — промовив він так, ніби вимовляв щось заборонене, те, що давно носив у собі.

Його пальці торкнулися моєї щелепи — легко, повільно, так ніби він боявся, що я зникну від різкого руху. Він не стискав мене, не керував мною — просто торкався, вивчаючи.

Я підняла очі, і він не відводив своїх. Навпаки — дивився прямо на мене, уважно, голодно. 

— Я хотів побачити твої очі, — прошепотів він. — Коли ти не боїшся. Коли не тікаєш. Коли впускаєш мене ближче.