38 Розділ

— Цей… — Почала я.
— Що?
— Та нічого.

— Я погано себе почуваюсь, коли тебе бачу, — нарешті вимовив він.

Я здивовано підняла брови:
— Чого це?

— Я не можу бачити тебе. Я не хочу бачити тебе такою… зламаною. — Він говорив рівно, але кожне слово давалося йому важко. — Думаєш, я не знаю, чому ти на роботу влаштувалась?

— Чому?

— Щоб знімати квартиру. І з’їхати від мене.

Я завмерла.
— Як ти… здогадався?

— Це логічно, Адель. — Він навіть не намагався усміхнутися. — Я знаю, що ніякі вибачення не загладять мою вину… тому я пропоную тобі…

Я підняла погляд на нього, відчуваючи, як щось у грудях стискається.

— Давай я буду тобі знімати квартиру. Буду оплачувати.

— Ти хочеш купити моє прощення?

— Дурна ідея?

— Так, Каспіоне.

Ми помовчали хвилину.

Я вдихнула:
— Я не хочу жити окремо від тебе, міс’є Дарроу. Я не зможу жити, якщо когось не буде поруч.

Він різко підняв очі на мене.
— Тобто… те, що ти казала. Що ти любиш мене… це правда?

Я відвернулась, відчуваючи, як щоки стають гарячими.

— Адель? — його голос став нижчим. — Я до тебе звертаюсь.

Він нахилився трохи ближче, намагаючись спіймати мій погляд, шукаючи відповідь у моїх зіницях.
— То правда?

— Ні. Це не правда.

— То ти грала зі мною.

Він опустив голову.

Його вигляд… бив болючіше, ніж будь-які слова. Плечі, зазвичай рівні й сильні, злегка звисли, зламалися. Світло м’яко торкалося його скроні, підкреслюючи втому під очима. Він стояв нерухомо, але в цій нерухомості було щось жахливо беззахисне.