37 Розділ

Не сказавши нічого, я пішла в душ обійшовши Каспіана, намагаючись привести думки до ладу. Прийнявши душ, зрозуміла, що забула свою футболку, як і він. Я посміхнулася, бо ситуація виглядала смішно, а водночас і напружено. Що робити? Варіанти були два: просити Каспіана принести мені футболку або ризикнути і вийти тільки в рушнику. Серце калатало сильніше, і я вирішила не чіпати його зайвий раз — не дай Бог він розлютиться.

Я обережно вийшла з ванної в рушнику сподіваючись що він заліз до себе в берлогу. Але ні цей індюк сидів на дивані, читаючи книгу. Він підняв погляд на мене і одразу відвернув голову в протилежний бік.

 — Ти одягнутися не хотіла? — тихо, але з легкою насмішкою, кинув він.
— Я… не взяла одяг з собою, — швидко відповіла я і майже бігом кинулася у свою кімнату, щоб нарешті переодягнутися.

Через хвилину я одяглася, перевела подих і ледь почула легкий стук у двері:
— Адель, можна?
— Заходь, — видихнула я, намагаючись приховати нерви.

В дверях з’явився Каспіан у футболці, волосся вже сухе, але виглядав розслаблено, ніби нічого страшного не сталося. Погляд його був спокійний. Я сиділа на ліжку, і кліпала, наче не вірила своїм очам. Каспіан стояв, футболка трохи зморщена.

— Адель… — почав він тихо. — Я… хочу вибачитися.

Я злегка підняла брови, не знаючи, що сказати.

— Вибач за те, що тоді взяв тебе з притулку, — продовжив він. — За те, що зламав твоє життя. За крик, за контроль, за сьогодні…

Я сиділа, кліпала, не встигаючи вимовити і слова. Його очі шукали мій погляд, але я лише мовчки сиділа. Він зітхнув і вийшов з кімнати. Я кліпнула. Що це було? Я сиділа може хвилину намагаючись переварити почути. Піднялася і пішла за ним. За барною стійкою він стояв, намагаючись нарізати картоплю. Я стала посеред кімнати. 

— Давай допоможу? — тихо запитала я, взявши ніж і картоплю з його руки.

Він подивився на мене і ледь посміхнувся:
— Ти не посушила волосся… можеш простудитися.

Я знизала плечима:
— Мені лінь…

— Давай я посушу тобі.
— Ні.
— Давай.
— Каспіан, я не хочу.
— …Ладно.

Він на секунду затримав погляд на моєму мокрому волоссі, але швидко відвів очі, наче боявся, що скаже щось зайве.