36 Розділ

Ми йшли до машини Едісона. Він розпитував, намагаючись зрозуміти, що сталося.
— Адель… ти серйозно впала? — обережно спитав він, погляд уважний, без тиску.
— Так, просто… впала, вдарилась коліном. Професор проходив поруч. — Я намагалася говорити легко, як ніби це була дрібниця. Бо якщо він дізнається… у Каспіана буде погана репутація.

— Між вами щось є? — спитав Едісон обережно, мовивши слово “ви” так, щоб не образити.
— Едісон! Ти за кого мене тримаєш? — Я відвернула погляд, щоб не зрадити хвильку страху і сорому.

Ми підійшли до машини, він відкрив двері, я сіла всередину. Потім я дала адресу:
— Відвези мене додому, будь ласка.

Дорога була короткою. Я майже мовчала, лише дивилася у вікно на сніг. Додому ми доїхали швидко. Я стояла біля дверей і топталася на місці, намагаючись вигадати, як поводитися, щоб не викликати сумнівів.
— Ти впевнена, що не хочеш, щоб я проводив? — запитав Едісон.
— Ні. Дякую. Я сама. — Голос тремтів, але я намагалася бути рішучою.

Поки я розмовляла з Едісоном, Каспіан пройшов у під’їзд. Обличчя видно не було, але я взнала за поставою. Я зайшла через пару хвилин. Вставила ключі в замок, і щойно відкрила двері, почувся звук води з ванної. Каспіан вже був в душі. Я кивнула собі: добре, значить, не пересічемось. Я пройшла до своєї кімнати, замкнула двері й сіла на ліжко. Тепер могла вдихнути, перевести подих, але думки не давали спокою. 

Пройшло біля двадцяти хвилин. Я визирнула з своєї кімнати. Води чутно не було. Вийшов? Я подивилась на двері в його кімнаті, які були напроти моїх. Я вийшла з кімнати і пішла в ванну кімнату. Обережно відкрила двері. Переді мною стояв Каспіан. Він голився перед дзеркалом, рушник щільно обгорнутий навколо стегон, усе інше тіло оголене. Його фігура була ідеальною: широкі плечі, мускулисті руки, спина і груди з чітко окресленими лініями. Все виглядало природно і водночас неймовірно гармонійно. Волосся ще трохи вологе, темне, спадало на лоба і трохи розтріпане від руху рушника.

Ми зустрілися поглядами. Його очі спершу відображали здивування, потім легку напруженість, і я відчула, як серце тьохнуло в грудях. Моє тіло ніби підкорилося погляду, очі не могли відвести, вони вловлювали кожен рух його обличчя, кожну зморшку брови, що видавала концентрацію на процесі гоління.

Ми мовчки стояли, зоровий контакт тримався кілька секунд, які тягнулися вічністю. У голові моїй все плуталося: страх, захоплення, невпевненість одночасно. 

Я швидко вибігла, закрила двері і сіла на диван, обгорнувшись рушником поверх одягу, і чекала. Серце ще стукало швидко після шоку від того, що побачила в ванній. Кожна секунда тягнулася нескінченно. Через пару хвилин він вийшов: на ногах були домашні штани, футболки, очевидно, він не взяв, рушником тріпав волосся, все ще вологе. Ми зустрілися поглядами, і на мить мені здалося, що весь світ навколо замер.