23 Розділ

Повільно, з холодною рішучістю, Каспіан відірвався від стіни й пішов до неї. Крок. Ще один. Ще.

Адель відступила, але не далеко — всього на півкроку. 

— Чого тобі, Каспіане?

Він нахилився просто до її губ. Так близько, що вона могла відчувати тепло його подиху. Але він не поцілував. Просто дивився, вивчав, розбирав її реакцію по міліметру.

— Бачиш? Тобі не сподобалось. — хрипко видихнув. — Не треба комедію ламати.

Він відвернувся, підійшов до свого крісла й упав у нього, закинувши руку на підлокітник, ніби він переміг.

Адель стояла секунду, другу. У грудях кипіло. Він знову мене переграв. 

— Щоб тебе, Каспіоне…

Вона різко обійшла крісло, стала перед ним. Її дихання було нерівним, тіло — напруженим. Вона різко схопила його за комір домашньої сорочки, потягнула до себе і поцілувала його.

***

Що вона робить?

Я навіть не встиг усвідомити, як її губи торкнулися моїх. Мене пробило струмом. Голова моментально запаморочилась, так ніби я випив пляшку алкоголю на одному диханні.

Вона… сама? Вона сама мене цілує?

Чорт.

Я відчув, як мої руки тягнуться до її обличчя. Повільно. Майже несвідомо. Я майже вже розвернув голову вбік, щоб взяти контроль, притиснути її до себе, поглибити поцілунок так, що вона б більше ніяк не переплутала, хто тут веде, а хто слідує. Щоб вона відчула всю мою силу, усе бажання, всю цю безглузду тягу, яка мене вбиває.

Але…

Я зупинився. Ні. Не зараз. Хочу бачити, що вона зробить сама. Хочу, щоб вона показала мені до кінця. Адель відсторонилась першою. Її губи тремтіли, очі світилися так, що я ледве втримався, щоб не притягнути її назад. Вона подивилась просто в мої зіниці.

— Я тебе люблю, Каспіоне Дарроу. — прошепотіла вона.

Мене оглушило. Я реально почув у вухах дзвін. Мої очі почали бігати — від її очей до її губ. Потім знову до очей. Губ. Очей. Я відчував, як ці слова роблять зі мною щось неправильне. Солодке. Нестерпне.

— Я тебе зараз з балкону скину. — проскрипів я, бо іншої реакції в мене просто не було.

Вона усміхнулась кутиком губ.

— Один-один, Каспіоне.

Чорт…

Ця дівчина. ЦЯ ДІВЧИНА.

Я запхав її в її кімнату і ледве втримувався, щоб не вдарити кулаком у двері, які щойно зачинив за нею. Дихав так, ніби проплив кілометр під водою. Чортова дівчина. Чортове «я тебе люблю».

Воно сиділо в мені, як ніж, який увігнали і ще повернули. Думав, стане легше, коли вона замовкне. Та куди там. В голові вона ще голосніше. Я сперся плечем об двері її кімнати. Це зводило мене з розуму. Я заплющив очі й тихо видихнув.

Ти не повинен був дозволити їй так близько. Не повинен. Це не твоя дівчина. Не твоя проблема. Не твоя…

Брехня.