17 Розділ

Адель ішла на роботу майже волочачи ноги. Після всього, що сталося вранці, хотілося просто впасти кудись у темний кут і зникнути на тиждень. Але зміна є зміна, і ніхто не питатиме, чи здатна вона стояти на ногах. Тим пачче у свій перший робочий день. 

У магазинчику було тихо, аж занадто. Вона отримала короткий інструктаж, стала за касу — і вже через три хвилини зрозуміла, що нічого не розуміє. Кнопки, чеки, режими, якісь коди товарів… Очі просто бігали по панелі, а мозок відмовлявся з’єднувати хоч щось у логічний ланцюжок.

— Ем… — вона натиснула щось, і каса пропищала так, ніби її образили. — Ну супер. Чудово. Вбийте мене хтось.

— Не треба, — озвався знайомий голос прямо за спиною.

Вона різко обернулася — і мало не зітхнула від полегшення. Едісон стояв поруч, з тою ж легкою усмішкою, яку вона вже почала звикати бачити в універі.

— Ти ж лякати вмієш, — буркнула вона.

— Ти виглядала так, ніби зараз битимешся з технікою. Дозволь допомогти? — Він нахилився ближче, натиснув кілька кнопок, і каса видала нормальний звук, не крик душі. — Ось. Тепер все працює.

— Я ж так і робила…
— Ні, ти не так робила. Але це секрет, — він підморгнув.

Вона знехотя всміхнулася. Хоч щось сьогодні було нормальним. Вони кілька хвилин говорили про проект. Він пояснював матеріал, вона кивала, намагаючись хоч трохи тримати в голові формули, але думки постійно тягли в інший бік — зовсім не науковий.

Едісон ще щось казав, потім узяв пляшку води, кинув монетку на касу й пішов, легко махнувши рукою. Двері магазину зачинилися, і Адель залишилася наодинці з касою, товаром і своїми дурними думками.

Як закохати в себе Дарроу? 

Вона сперлася на прилавок, дивлячись у нікуди. Він сьогодні її поцілував. Шкіра на губах досі горіла, навіть думати про це було… заборонено.

Може, він уже закоханий? Може, це щось значило? Може—

Та ну його. Він ненавидить.

Він ненавидів її з того моменту, як вперше побачив. Ненавидів так сильно, що навіть його вибачення звучало, ніби він через це страждає.

То чому він взагалі…?

Адель закрила очі. Навіщо вона вплуталася в дурнуватий челендж від тих дівчат? Навіщо погодилася грати в такі ігри з тим, хто вчора її обрзив, а сьогодні… поцілував так, що в неї зникла воля рухатися? Це було небезпечно. Просто дурість. І повна катастрофа.

Але програвати вона точно не збиралася. Вона підняла голову, випрямила плечі. Так, це звучало божевільно. Так, це могло закінчитися чимось гірше, ніж просто сварка.

Але в її очах промайнув блиск, той самий, який завжди з’являвся, коли хтось казав їй “ти не зможеш”.

— Зумію, — прошепотіла вона сама до себе, відкриваючи зміну в касі. — Я ж Адель. Я доведу їм усім.

І навіть йому. Особливо йому.