15 Розділ

Я вирвалася, намагалась звільнити руки, але його сильні пальці обхопили одну мою руку над головою, другу — обережно, але твердо притисли до талії. Мої дихання калатало шалено, а думки крутило, не знаючи, що робити далі. Його близькість була приголомшливою і небезпечною, а руки непереборно сильними. Я не змогла відірвати погляд від його обличчя.

Я чомусь перестала вириватись. Серце калатало, але лють і страх на мить відступили, залишивши дивне відчуття — не хотілось, щоб він відступав. Його губи на моїх були теплі, тиснули з легкою жорсткістю, але водночас ніжно, і я відчула, як мої власні руки мимоволі тремтять.

Він хотів відійти, але я не дала. Мої губи відповіли на його поцілунок, тихо, обережно, але впевнено. Він миттєво відчув, що я не збираюся від нього бігти, і повільно відпустив мої руки, залишивши мене у невизначеності. Я не знала, куди їх подіти, і він обережно поклав мою руку на свою шию, я підтягнула другу, і він обережно вплів пальці у моє розпущене волосся, затримавши їх там.

Його губи рухались упевнено, досліджуючи мої, і я відчула дивну хвилю безпеки й водночас хвилювання. Волосся спало на лоб, а я закрила очі назад, відчуваючи його тепло та силу.

Хтось знову постукав у двері, але він навіть не ворухнувся, не відвів губ. Мовчання зовні було чужим, а всередині — тільки цей поцілунок, ця близькість, що стирала кордони між ненавистю і бажанням. Я відчула його дихання, як воно змішалося з моїм, і як він неначе чекав, щоб я дозволила собі ще трішки відпустити страх.

Губи його рухалися ніжно, часом трохи жорстко, як мовби хотіли залишити відбиток, якого ніколи не стерти. Кожен дотик губ і рук пробуджував у мені дивне тепло, а серце калатало шалено, відчуваючи одночасно страх і захоплення.

Він відступив, і я не зрозуміла, чому. Його рука повільно лягла на моє обличчя, і я подивилась на нього. 

— Вибач, — почувся тихий низький голос, зовсім не той, до якого я звикла.

— За що? — прошепотіла я, трохи здивовано.

— Я не хотів вчора… зробити боляче. Я не вмію себе стримувати, Адель.

Я замовкла, намагаючись зрозуміти його.

— Ти що, закохався у мене? — не витримала я і запитала.

Він коротко всміхнувся, майже непомітно.

— Ти поцілував мене і полюбив… Ти перестав мене ненавидіти?

— Ти дура? — здивувався він. — Я просто вибачився. Так роблять нормальні люди.

Він похитав головою, поправив волосся і запхав одну руку в кишеню.

— Ти не схожий на нормального. Нормальні люди не цілують просто так, — ПРомовила я, і на його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.

Він підійшов до дверей і відкрив їх. Я зробила крок до виходу, але він ще додав:

— Не погано цілуєшся, Мартон.

— Ти теж. Напевно, багатьох цілував, а от у мене ти вкрав перший поцілунок. Ідіоте.

Я обернула голову і вийшла з кабінету, серце шалено калатало, а думки крутились у вихорі. Я виходила коридором після кабінету, намагаючись нікого не помічати, але відразу почула шепіт за спиною. Кілька студентів зупинилися і дивилися на мене, а Дарроу, що залишився позаду, голосно наказав:

— Припиніть! Вона зараз здає мені лабораторну, і ніхто не має права обговорювати її!

Я йшла далі, але мене зупинили дівчата. Я не знала їх, лише бачила в університеті, але їхні наміри були явно не дружні. Одна з них підійшла ближче і спитала з викликом:

— А що у тебе з Едісоном?