11 Розділ

Я вийшла з магазину, і морозне повітря вдарило в щоки. Але вперше за довгий час мені стало по-справжньому легко. Я зробила крок у бік зупинки й нахилила голову, щоб сховати від людей ледь помітну усмішку. У мене буде робота. У мене буде свій день, своя свобода. Хоч трішки.

Я повернулася додому після університету і одразу перевірила телефон. Нове повідомлення від Еді: він запропонував зустрітися завтра ввечері, обговорити деякі моменти проекту, бо сьогодні нас поставили працювати у пару. Я відповіла, що можу після п’ятої, бо працюю, і трохи переписувалася з ним, поки не вирішила сходити в магазин.

З рештою стипендії — лише триста франків — я купила нову книгу. Потім зайшла в кав’ярню в торговому центрі. Тепла кава, свіжий круасан, новий роман у руках — ідеальний спосіб відпочити.

Я почала читати, заглиблюючись у сюжет, і навіть не помітила, як вечір поволі опустився на місто. Світло за вікном змінилося на м’яке оранжево-рожеве, а у кав’ярні стало тихо. Я майже забула про все навколо.

Несподівано подивилася на годинник і зрозуміла, що вже настав вечір. Потрібно повертатися додому, готуватися до завтрашнього дня і зустрічі з одногрупником. А поки що цей спокійний вечір був моїм маленьким відпочинком.

Повертатися додому зовсім не хотілося, але я змусила себе йти, якщо це взагалі можна було назвати «домом».

На порозі квартири я раптом стикнулася з Каспіаном. Він зупинився так близько, що я відчула його тепло. Його руки опинилися майже поруч, і я різко зупиниласяї. Його очі — холодні, але глибокі — дивилися прямо на мене, а легкий запах одеколону змішувався з зимовим повітрям, що принеслося крізь двері.

— Вивчи матеріал на завтра, я спитаю. Потрібно готуватися до заліку, інакше тобі буде погано.

Жодних принижень, ніяких голосних слів. Лише просте, холодне попередження. А далі він повернувся і пішов, залишивши мене стояти на порозі, трохи розгубленою.

Я огризнулася у відповідь, бо внутрішньо ворушилася буря — і пішла до своєї кімнати. Та усвідомила одне: щоб не втратити стипендію, я маю добре вчитися. А точніше — підтримувати цю позицію, триматися на рівні. Це стало моєю метою, незалежно від того, як сильно він дратує.

Я сиділа на підлозі за журнальним столиком, як завжди люблю робити, розклавши конспект перед собою. Він же розташувався на дивані, схрестивши руки, зосереджено читаючи якусь товсту книгу. Тінь від його голови падала на мої записи, і я зітхнула.

— Едісон… про що ж він взагалі сьогодні говорив? — спитала я у повітря, намагаючись зрозуміти його конспект, який він мені скинув.

Каспіан поглянув на мене, підняв брову і повільно закрив книгу.

— Ти пропустила лекцію? — холодно, але з легкою ноткою насмішки.

— А то ти не помітив, — огризнулася я.

Він злегка посміхнувся, але його очі залишалися холодними:

— О, тобі треба трохи більше уважності. Або більше кави. Хочеш, щоб я розповів, поки ти знову не втратиш нитку думок?

— Може, краще просто відповісти на мої запитання, а не лекції читати тут з піднятими бровами, — кинула я, але сама ледве стримала усмішку.

— Добре, добре, — зітхнув він і підсів до столика. — Лекція була про опір матеріалів, закон Ома для складних ланцюгів, і трохи електромагнітних коливань. Звучить нудно, так?

— Звичайно, — промовила я, підкреслюючи слово, — але з твоїм голосом навіть це здається ще більш страшним.

— О, це вже небезпечно, — буркнув він, підводячи голову і кидаючи на мене пильний погляд. — Можливо, я почну думати, що ти спеціально мене дратуєш.