Глава 4

***

Як класно прокинутися від того, що організм повністю відпочив. Я потягнулась і знову укуталась у ковдру разом із головою. Раптом до мене повернулися спогади про пригоди минулих днів. Може я не сповна розуму? Може в мене поїхав дах? Я різко скинула ковдру і повернула голову так швидко, що аж щось хруснуло у шиї. Але ні… Сінтел лежала поруч зі мною і навіть у тій самій позі, що й лягла. Очі були зачинені. Може й дійсно заснула?

Я знову потягнулася і ледь не запищала від задоволення. На душі було так тепло та приємно, що хотілося співати. І раптом я почула як зачинилися вхідні двері. Скоріш за все, то мама пішла на роботу. Отже, ми вдома знову самі! Цілий день в нашому розпорядженні!

Обережно вилізла з-під ковдри, щоб не розбудити мою дивну гостю, одяглася і пішла на кухню. На столі побачила залишки вчорашнього тортика. Я в той же момент ладна була накинутися на нього і зжерти все до крихти, втім розум взяв своє. Після мого голодування треба потроху повертатися до норми, адже могло бути погано. Довелося обмежитися склянкою води і яблучком. Ну хоч щось…

Щоб не гаяти часу, вирішила зайти до ванної. Включила гарячу воду і поки вода набиралася, то почала старанно вивчати своє відбиття у дзеркалі. Дивно було якось усвідомлювати, що моє відображення тепер не тільки на холодній поверхні, а всюди зі мною. Я була не одна... Але чогось на мене навалилися важкі думки про те, що мало бути завтра. Я ж наче казала, що вона може прожити зі мною два дні, потім мала зникнути. Невже вона і справді піде? Але куди? Як? Навіщо? В той момент я зрозуміла, що не хотіла її відпускати… З нею важко, небезпечно, та й взагалі не зрозуміло, що у неї в голові, але повертатися до устояного укладу життя мені не хотілося. Намагалася відігнати важкі думки якомога далі і вирішила відразу дізнатися про її подальші плани, тільки-но вийду із ванни.

Коли ванна набралася, я скинула із себе одежу і погрузилася у воду. Дивно, але та процедура завжди мені допомагала. Може того що я Риба по гороскопу? Втім дивна думка не давала мені спокою. А якщо самій попросити її залишитися? Моя уява вже малювала Сінтел, яка стрибала від радощів, почувши таку пропозиції. Це було б мені на руку! Я б могла бути в двох місцях одночасно! Це ж неймовірно! Хто не мріє про таке? Я б, наприклад, могла навідатися до Макса, а вона замість мене пішла до школи. Дивно, що саме така думка зародилася у мене в голові. І чого саме Макс? Чому він сплив у моїх мріях? Може дійсно я маю до нього якісь почуття?

Раптом зі світу моїх рожевий мрій вирвав якийсь дивний звук. Мені здалося, що знову хлопнули вхідні двері. Мені стало трохи не по собі. А якщо раптом хтось заліз до нашого будинку? А раптом то мама повернулася, адже могла щось забути… І тут я почула її голос… Такий м’який, приємний, ласкавий… Ну чому вона виглядає точно як я, а голос не такий? Чому він кращий за мій? Чи то мені тільки здається?

Але раптом ще одне питання насторожило мене ще сильніше. З ким же то Сінтел зараз там базікає і що вона може взагалі наплести? Вже хотіла було вилазити і йти розрулювати ситуацію, як вирішила заспокоїтися. Якщо вже вирішила, що хочу її собі за двійника, то треба потроху звикатися з тим. Нехай тренується. Якщо то мама – дурниці. З нею вона вже спілкувалася вчора, до того ж вона мала втекти з хвилини на хвилину, може хіба що якихось розпоряджень дасть. Шкільна економка теж не могла навідатися, адже ж мама мала їй вчора подзвонити. А якщо поштар чи прийшли взяти показники із лічильників? Вона ж навіть не знала, де у нас лічильники і навіщо вони взагалі!

Стоп! Вона розумна, розбереться що до чого, а якщо ні, то нехай порпається у них в головах. Якщо вже сама відкрила двері, то нехай і вигадує казна що. Втім занепокоєння росло з кожною секундою все сильніше та сильніше. Я тихенько вилізла із ванни, витерлася, просушила хутенько волосся рушником, одяглася і вийшла у коридор. Все точнісінько як і вчора, коли намагалася зазирнути у кухню. Тільки цього разу мала велику перевагу. У коридорі було темно, а на кухні світло, тож помітити мене було вкрай важко. Я тихенько підійшла до дверей і завмерла. Звідти доносився якийсь шурхіт. Може й справді якийсь злодюжка?

- Вам скільки цукру? – голос Сінтел порушив тишу. Вона вже когось чаєм пригощала!

- Мені не треба, - почувся чоловічий грубий голос.

- А мені дві ложечки, будь-ласка, - пролунав жіночий голос. Отже, гостей двоє! Кого це приперло ні світ, ні зоря? Якомога обережніше визирнула крізь прочинені двері. Спиною до мене за кухонним столом сиділа товстенька жіночка та чоловік у військовій формі, а Сінтел вже на повну хазяйнувала біля плити і варила каву. Від побаченого моє серце почало гупати з такою силою, що я сховалася назад, побоюючись, що його почують. В голові одна жахлива думка змінювала іншу. Хто вони? Що їм потрібно? Може вони прийшли за нею? А може за мною? А якщо вони взагалі нічого не знають? Я ж останнім часом нічого протизаконного не робила? Чи робила? Якщо відкинути мою дивну подобу біля плити, то перше, що спало на думку – то це та дивна каламутна вода, якою Макс нас всіх щедро пригощав. От чорт! Сінтел же могла їм усе розповісти! Я ж не навчила її найголовнішому – брехати!

- Знаєш, а ти молодець, - жіночий голос перервав мої хаотичні думки. – Ми вже другу вулицю обходим, а ти перша, хто запропонував нам кави, щоб зігрітися. Люди нас насторожено сприймають. Половина далі ганку навіть не пускали, - вони когось шукали, якщо я правильно зрозуміла. Мені аж від серця відлягло, але не надовго… Кого це вони могли шукати? Невже її?

- Ну добре… - в розмову втрутився чоловік. – То навіщо ти ходила до лісу? Невже не знала про військові навчання? – судячи по його голосу, він був не в гуморі і акт доброї волі від Сінтел він взагалі не брав до уваги.

- Військові навчання? – Сінтел так яскраво зіграла здивування, що навіть я повірила. – Взагалі не чула про них…

- Невже не розумієш, що тебе могли поранити та й взагалі то небезпечно… - чоловік важко зітхнув, всім своїм видом даючи зрозуміти, що хотів закінчити свою репліку чимось типу: «От дурепа!» або щось у тому дусі і я була з ним абсолютно згодна. Звідки вони могли знати про ліс? Тільки вона розбазікала! Ну і хіба не дурепа?