Розділ 13

Соломія

Здається, я відвикла спати. Друга виснажлива доба, а я ще і не відпочивала нормально. Це якийсь бонус для мам — суперсила та додаткові можливості організму?

Протягом ночі я не заплющила очей і очікувала, хто перший з дітей прокинеться. То Максимкові треба зробити суміш, то Настусі дати попити води… Деякий час я лежала, слухаючи ритмічне сопіння діток. Губилася в потоці своїх думок, вирішувала, що буде далі. А потім знову крехтіння малечі поруч і все по новій: суміш, водички… 

Мій організм вимагав хоча б декілька годин сну, але я не давала собі можливість відпочити. Переживала за той тест ДНК. А що, якщо ці діти не мають ніякого відношення до Лебединського? Якщо там покаже нульову процентність батьківства Дениса? На кого тоді думати? На Аркадія? 

Ні, це дурість. Він би ніколи не посмів… Чи все ж…?

Я гірко посміхнулася. Ми давно живемо, як сусіди, а не закохана пара. Мене з чоловіком зближували лише спроби зачати дитину і короткі фрази, якими ми швидко перекидалися на кухні чи телефоном. Не пам'ятаю, коли ми взагалі останній раз виходили кудись чи просто дивилися разом фільм… Завжди в Аркадія не має часу. Завжди він на роботі. Завжди зайнятий. Але чомусь лише на мене.

Я потягнулася за мобільним. Провела пальцем по екрану, зменшила яскравість… П'ята ранку. Від Аркадія лише скупе повідомлення: “В мене все добре. Втомився страшно. Добраніч”.

Зрозуміло. 

Добре, що хоч в нього все добре. Мої справи його взагалі не цікавлять? Хоча, про що я взагалі говорю, якщо Аркадій не звернув увагу на чужих дітей у квартирі. Йому було байдуже. Байдуже на все, що пов'язано зі мною.

Я обережно відкинула ковдру. Сіла та, намацавши ногами капці, піднялася з дивана. 

Мені треба з кимось поговорити, поки я остаточно не зійшла з розуму. Вчора не хотіла Дениса грузити своїми переживаннями, він і так стільки перенервувався через мене.  

Але зараз я вже не могла терпіти. Мені терміново треба вилити комусь душу. Зупиняв лише дуже рання година. 

Я згорнула покривало та поставила його на край дивана, щоб малеча часом не перекотилася на підлогу. Оглянула діток. Так само міцно спали. Сонечка маленькі. Цілий день би милувалася, як вона сплять. 

Але не сьогодні. Бо сьогодні мене розірве від своїх же думок.

Я пішла на кухню та витягнула коробку з побутовою хімією. Дістала склоочисник, спрей та активно прийнялася за миття вікна. Завжди прибирання рятувало мене. Замість сеансів психолога я вилизувала і без того чисту квартиру. І потрохи заспокоювалася. 

Але саме зараз мій метод терапії мені не допоміг. Вікно було ідеально вимитим, а всередині бушувала буря.

Ні. Я так не можу більше. Ще раз перевірила дітей. Сплять.

Навшпиньках я вибігла з квартири, запасним ключем відчинила сусідські двері та впевненою ходою направилася до Дениса. Спить і нічого не підозрює. 

— Денис… — я потріпала його за плече. — Денис, прокинься… 

Лебединському було все одно. Він щось пробурмотів нерозбірливо та перевернувся на іншу сторону. 

— Ну, Денисе, — ще одна спроба.

З-під ковдри виліз його єнот, і я злякано підскочила. Ніяк не можу звикнути до його пухнастого улюбленця.

— В мене немає, що їсти, — прошепотіла єноту, який вже протягнув до мене свої лапки в надії непланово поснідати. — Тікай від мене, киш-киш… 

— Не гони мого єнота, — прохрипів Денис. Мружачись, він ледве зміг сфокусувати зір на мені. — Щуко? Ти чого ти так рано приперлася? — піднявся на ліктях.

— Якщо це коханка Аркадія підкинула дітей? — без зайвих словесних прелюдій запитала. — Що тоді робити?

— Ти серйозно? 

— Дуже серйозно.

Лебединський обвів поглядом стіну, де висів годинник, шукаючи підказку, яка зараз година. 

— П'ять ранку?

— Так, п'ять ранку! Денисе, що мені тоді робити?

— Щуко, йди спати! — він кинув в мене подушкою, від якої я віртуозно ухилилася. — І дай мені трохи поспати!

Він з головою накрився ковдрою.

Ой, ні, так діло не піде. Ніякого сну. Мені треба порадитися. І терміново!

— Денисе, досить спати… — я різким ривком стягнула з нього важку ковдру. — Я скільки разів через тебе недосипала? Скільки разів рятувала від нахабних дівиць? Ну?

— Та все-все, я здаюся, — Лебединський потер очі та, позіхнувши, нарешті прийняв вертикальне положення. — Господи, ти й мертвого доведеш, Щуко.

Єнот зліз на підлогу та знову протягнув до мене лапки. 

— В мене нічого немає, — нагадала йому. — Он твій господар, в нього і проси.

Денис, важко зітхнувши, піднявся на ноги та покрокував на кухню. В одних боксерах. Навіть, незвично його бачити вранці вдягнутим. Зазвичай, він примудрявся показати мені всі принади ранкового стояка.

Єнот все зрозумів без слів і щосили погнався за своїм господарем. 

— Щуко, що ти там казала? — крикнув Лебединський із кухні. 

Я зі швидкістю його єнота поспішила до нього. 

— Будеш каву? Всеодно вже не засну.

— Буду, — кивнула я.

Денис поставив турку на індукційну плиту та чекав, поки вода закипить.

— Про що ти хотіла поговорити? Що за терміновість?

— Якщо це коханка Аркадія підкинула нам дітей? — наче папуга повторила вкотре питання й сіла на стілець.

— О, — Денис здивовано стрепенувся. — Невже святий Аркадій заслужив твою недовіру? Невже він міг таке зробити? — Лебединський театрально відкрив рота. — Ні, це ж лише я зачинаю дітей направо і наліво. А твій чоловік праведний. Це точно не він…

— Денисе, досить, — перебила його. — Мені несмішно.

— А я і не сміюся, Щуко. Я тобі давно казав, що ці його відрядження лише відмазка, — Лебединський підійшов до мене та, спершись долонями на стіл, нахилився ближче. Його важке дихання обпалювало мені обличчя, мені стало ніяково. Що за дивна реакція? — Від тебе гарно пахне, — неочікувано промовив він і провів носом по моїй шиї. — Лимон?