Розділ 8

Соломія

— Гриби додавати? —  уточнив Денис, вміло орудуючи гострим ножем.

Порізані сосиски, помідори та петрушка вже терпеливо чекали свого часу на дерев'яній дошці, поки Лебединський віртуозно взбивав чотири яйця в мисці.

— Ти вирішив мене отруїти чи що? — я видавила втомлену посмішку. 

Спати хотілося страшно, але і їсти також. Вчора навіть забула повечеряти від пережитого стресу. Хоча, і особливо можливості не було. Поки погодувала малечу, поки вклала спати і ранок наступив.

— Точно, в тебе ж алергія на гриби! — згадав запізніло Денис. — Тоді заміню болгарським перцем. Ок?

— Заміняй, чим хочеш, — коротко закомандувала. — Ніколи не можу зрозуміти, як в тебе виходить така смачна яєчня. Наче проста страва, а в тебе щоразу виходить, як в ресторані.

— Весь секрет в сосисках. 

— В сосисках? — я взяла декілька кусочків цього секретного інгредієнта з дошки та закинула собі в рот.

— Звичайно, — Лебединський повторив мій жест. — Хто ж їх не любить? — цямкаючи, уточнив. — Я в дитинстві обожнював макарони з сосисками. Їв би день і вночі, але мама змушувала мене їсти суп, щоб кишки не злиплися від сухом'ятки.

— Ти думаєш, я не пам'ятаю, як тітка Тоня сварилася на тебе? Так то весь під'їзд чув, що ти не хочеш їсти, — розсміялася від дитячих спогадів. — Завжди був неслухняною дитиною, — додала, поки Денис чаклував над гарячою сковорідкою.

— Ой, хто б говорив, — іронічно промовив. — Тобі нагадати, скільки разів мене мама сварила за те, що ти натворила? Скільки разів я брав твою вину на себе? 

— Я-я-я-я? — наспівом протягнула, немов не зрозуміла, про що мова.

— Ти-ти, Щуко, — Лебединський нахилився і пальцем мене цокнув по носі. — Хто набирав воду у кульки, а потім скидав з балкона на прохожих? Га? Хто пробував палити за гаражами, а я мусив брехати батькам, що то я тебе димом засмердів?

— Ой, ну все-все, — я підняла руки в знак того, що здаюся, — але ти ж робив це, бо дуже сильно мене любиш? — пожартувала й насмішкувато підморгнула. 

Лебединський на долю секунди змінився в обличчі. Став неймовірно серйозним, наче я запропонувала одружитися зі мною. Всього доля секунди, але я помітила цю зміну.

— Звичайно, Щуко, дуже люблю, — він нахилився до мене і якийсь час пильно дивився мені в очі. Я навіть зніяковіла, заливаючись рум'янцем. Та що це з ним? Після Ромашки прийти до себе не може чи що?

— Ви со цьомаєтеся? — неочікуваний дитячий голосок змусив нас відскочити одне від одного, як від електроудару.

Сонна Настуся стояла на порозі кухні і потирала очки. У рожевій футболці, з розпелеханим волоссячком, вона була схожа на маленьке янголя. Серце защемило від милоти. Боже, яка ж вона хорошенька…

— Ні, ми не цілуємося, — я вдавано фиркнула й пішла брати малечу на ручки. Ще попутно заглянула в спальню, але Максимко спав богатирським сном. От золота дитина. Нічого його не турбує. 

— Я хоцу їсти, — Настя помітила декілька сосисок на тарілці. 

— Ой, а давай я зараз тобі кашку зварю? — швидко перевела фокус її уваги на контейнери з крупами. — Яку ти хочеш? Гречану, рисову, кукурудзяну, вівсяну…

— Я хоцу сосиску, — перебила мене малеча і тикнула пальчиком в сторону забороненої їжі. Бо хто ж годує таким дітей?

— Ем, а ті сосиски вже не добрі, — я награно поморщилася, — фу, їх потрібно викинути, бо ще животик буде боліти…

— Я хочу сосиськи! — Настуся гнівно насупила брови. Схоже, здаватися вона не спішила. — Сосиськи!

— Денисе… — я позвала його, поки той розкладав готову яєчню по тарілках. 

— Щуко, ти сама собі створюєш проблеми, — Лебединський похитав головою. 

— Тобто? 

— Ну та дай їй ті сосиски, що їй буде? — він питально подивився на мене, чекаючи аргументів. І поки я вже відкрила рота, щоб прочитати йому цілу лекцію про важливість дитячого харчування, Денис просто забрав Настусю з моїх рук.

— А макарони будеш? Сосиску і макарони? М, це ж так смачно, — він облизався, як той кіт після сметани.

— Буду, — тоном вже без попередньої вимоги погодилася Настя. 

— Всі діти люблять макарони і сосиски, — Лебединський поспішив пояснити. — І один раз можна, так, Настусь? В обід будемо їсти суп, щоб кишки не злиплися, - розсміявся він. І малеча у відповідь мило захихотіла. 

Боже, і як в нього так виходить? Всіх забавить.

— Тоді ти за шеф-кухаря, а я піду Максимка погодую. Чую він вже крутиться.

— Біжи, Щуко, біжи, — Денис з Настусею на руках набрав в каструлю води й поставив на вогонь. 

Я швидко замішала суміш і поспішила до немовляти. Максимко стояв на рачках і вже пробував сідати на дивані. Ще невеликий нахил і… він різко перехилився донизу.

— Ой-ой, обережно, — я підбігла до нього й запобігла падінню. Важко дихаючи, я намагалася заспокоїтися. Але виходило погано. Максимко ж міг поранитися, забитися… Щось я геть втратила відчуття безпеки. 

З істеричного стану мене витягнув голосний дзвінок мого мобільного. Я лихоманково оглянулася. Хто це телефонує в таку рань? І де цей телефон? Нарешті намацала його під подушкою й, не дивлячись на номер, швидко натиснула на зелену трубку.

— Алло, я слухаю, — відповіла різкіше, ніж мала. Максимко насторожено вдивлявся в моє обличчя.

— Соломія, не спиш? — втомлений і якийсь зовсім не рідний голос Аркадія. 

— Ні… не сплю, що сталося? 

— Я їду у відрядження, на десять днів, — сухо повідомив мене. — Збери мені речі,  я через пів години заїду додому, заберу валізу і одразу на вокзал.

— Тобто… ти ж лише позавчора повернувся з відрядження… — промямлила шоковано. 

З усіма турботами про дітей я зовсім забулася про власного чоловіка.

— Ну що зробиш, знову треба їхати, — Аркадій комусь крикнув поза телефоном, щоб перевірити сьому палату. — Алло, Соломія, ти ще тут?  — звернувся вже до мене.

— Тут я, тут. Вероніка також їде? — згадала його нахабну медсестричку, без якої не обходиться жодне відрядження чи конференція чоловіка. Прям найважливіша персона, а не медсестра.