Розділ 7

Соломія

Хтось не дуже лагідно трусив мене за плече.

— Щуко, просипайся! Ти чуєш чи ні? Соломія, ну проснись, будь ласка! — шепотом продовжувалася моє аудіокатування.

— Лебединський, ти серйозно? — я заховала голову під ковдру. — Боже, що тобі потрібно так рано?

Я сьогодні вперше відчула, що таке бути мамою двох дітей. Вкласти спати виявилося їх зовсім не страшно. Просто дуже важко. 

Максимка я погодувала, поколисала і він солодко спав всю ніч. На відміну від його сестрички, яка змінила три футболки, бо вони не були схожими на ті, що в неї вдома. Потім попила водички, поспівала, захотіла їсти, але передумала, коли я набрала воду в каструлю, потім знову попила, з'їла шматочок яблука, подивилася мультик… І поки я її гладила по спинці, Настуся заплющила оченята і нарешті заснула. 

Але це було десь годину тому! Я взагалі не відпочила, а тут ще Лебединський приперся спозаранку.

— Денисе, я готова тебе зараз вбити, швидко та без роздумів, — пробубніла з-під ковдри. — Краще йди в безпечніше місце...

— Щуко, ну досить, — ковдра неочікувано зникла, і я занадто близько біля себе побачила обличчя Лебединського, — треба твоя допомога. Виручай.

Ой, матір рідна, але ж нахабний!

Я ледве прийняла вертикальну позу, сідаючи на край дивану. Мигцем оглянулася - малеча, широко розкинувши ручки, міцно спала і взагалі не зважала на нас. Як я їм зараз заздрю.

— Щуко, ну давай швидше, немає часу! — Денис ще раз потріпав мене за плечі, допомагаючи розрухатися. 

— Та все, все, я вже проснулася… Що сталося?

— Там взагалі капець! — він показав кудись собі за спину.

— Де? У твоїй квартирі?

— Так! — викрикнув і одразу ж перейшов на шепіт. — Там таке…

— Господи, Денисе, ти можеш нормально розказати, що сталося? 

— Не тут, — він приклав вказівний палець до губ і кивнув на малюків, що солодко спали, — йдемо до мене, я все поясню.

Я навпомацки знайшла домашні капці, які точно залишала десь біля дивану і виштовхала нахабного сусіда в наш спільний коридор.

— Сьогодні ж віддаси запасні ключі від моєї квартири… — почала я суворо.

Ходить він без стуку, як до себе додому.

— Добре, Щуко, все пізніше, зараз ситуація код — червоний.

— Що? Лебединський, ти передивився шпигунських фільмів? — я приховала долонею сонне зітхання. — Який ще код червоний? 

— В мене там Ромашка! Вночі привів, а вона йти не хоче! — активно жестикулюючи, пояснив Денис.

— Що? Яка ромашка? Що ти мелеш? — мої невиспані мізки не встигали опрацьовувати отриману інформацію.

— Та, яка підкинула дітей, — присоромлено продовжив Лебединський. — Тобто, я думав, що це вона… Але я помилився… А вона йти не хоче…

— Так, стоп, — я виставила долоню, щоб він замовк. —У твоїй квартирі дівчина, яку ти привів вночі, бо подумав, що вона та сама Ромашка, а вона не хоче йти? — швидко резюмувала почуте.

— Так! Спить собі й не розуміє натяків, що їй пора додому!

— А я тут при чому? Розбирайся зі своєю клумбою сам, — фиркнула гнівно.

І це ж треба було заради такого мене розбудити?

— Щуко, будь ласка, — Денис піймав мене за лікоть, — не залишай мене одного в біді. Я ж тобі з малими допомагаю, ти в боргу переді мною…

Я лише демонстративно закотила очі. Про те, що Настя може бути його дитиною, я промовчала. І стала слухняно чекати, що ж від мене треба. Чим скоріше зроблю, тим скоріше від нього позбудуся і піду спати.

— Розіграй роль ревнивої жінки! — Лебединський склав долоні в молитовному жесті.

— Прям в піжамі з оленями та гніздом замість зачіски? — запитально вигнула брови. Навіть уявляти не хотілося, як я виглядала після безсонної ночі.

— Щуко, ти завжди прекрасна, не переживай, — збрехав Денис і мило посміхнувся. Знає, чим брати. Як йому відказати після такого?

Нашвидкуруч пригладила волосся, поплескала долонями щоки, щоб виступив здоровий рум'янець, потягнулася, розминаючи м'язи, які затерпли від незручної пози на дивані.

— Я готова, пішли, — з бойовим настроєм закомандувала. 

— Значить так, — Денис перейшов на заговорицький шепіт, — я лягаю біля Ромашки, ти заходиш в кімнату, вдаєш шок, дике здивування, ревність, гнів… ну а далі по ситуації, можеш, навіть вдарити мене декілька разів для переконливості, — він хмикнув, — але не дуже сильно.

— Це вже як вийде, — хитро підморгнула йому.  — Невиспана, я дуже сильна.

— Головне: вижени цю нахабну дівку з моєї квартири. Я їй нічого не обіцяв, — невинним тоном проговорив Лебединський.

— Йди вже, — штовхнула його. 

Денис задоволено кивнув і, показавши один палець, сховався за дверима. Що означало зайти через хвилину. У нас вже своя мова жестів. Адже не вперше рятую його після неудачних побачень.

Я дорахувала до шістдесяти. Прислухалася, чи з моєї квартири не доноситься дитячий плач. І лише тоді навшпиньках зайшла до сусіда.

Лебединський лежав на дивані, підклавши долоні під колючу щетину. Ну прям невинне ягнятко, а не безсовісний ловелас! За його спиною відпочивала і нічого не підозрювала ідеально пофарбована блондинка. На мить, мені стало її шкода. Бідолаха надіється на романтичне продовження, а не на появу ревнивої жінки, про яку вона не знала.

Денис привідкрив одне око і підморгнув мені, мовляв, давай вже, починай!

Ох, була-не була…

Я набрала повні легені повітря і заверещала:

— Ах ти ж пес! — я зарядила дзвінкого ляпаса Лебединському. Чисто інстинктивно. Занадто увійшла в роль. — А я тобі вірила, а ти коханок додому приводиш!

Дві пари очей витріщилися з диким переляком на мене. Сусід від того, що не очікував від мене таких ударів по обличчю, а блондинка явно була не в курсі, що в Лебединського хтось є. 

Його важко переплутати зі зразковим сім'янином. А тут спозаранку вривається розгнівана фурія і верещить на всю кімнату.