Розділ 6

Денис

Про те, що цих малюків могла підкинути одна з моїх колишніх, я промовчав. І що найголовніше не сказав Щуці: Настя дійсно могла бути моєю дитиною. Дуже-дуже  теоретично, але все ж могла.

Ромашками я зазвичай називав блондинок, з якими мав декілька побачень. Щоб не переплутати, коли не зможу згадати, як їх звати. Ромашка та й ромашка. Мило, приємно і не палишся, що забув ім'я дівчини в першу ж секунду, як тільки вона представилася. Малій три з половиною роки, а це значить, що ймовірна колишня мала б від мене завагітніти більше ніж чотири роки тому… А тоді блондинок в мене було, як жуків колорадських на молодій картоплі. І не тільки блондинок.

Я відкрив свою фотостудію, яка дуже швидко вийшла на міжнародний рівень. Я   співпрацював з багатьма блогерками, моделями, івент-агентками… І часто дуже “тісно співпрацював” у тісній коморі студії або найближчому готельному номері. 

Блондинки, брюнетки, знову блондинки, рудоволосі відьми, навіть, з синіми та жовтими дредами дівчата були…Ромашки, Кульбабки, Іриски, Волошки… Ціла клумба, як Щука сказала. Та їх було тьма.  Я вже і не згадаю всіх своїх фанаток з того періоду. А тим більше кого я там називав Ромашкою, а вона мене Драконом.

Але ж це було. Напевне. І дівчинка могла бути моєю донькою. Якщо та колишня, якась із моїх Ромашок, нічого не переплутала. 

Не знаю, як таке взагалі може бути, тому що я ніколи не нехтував “захистом”. Але маємо що маємо. Можливо, просто знайшла крайнього? По принципу “хто останній — той і тато”?

Але мала любить єнотів… І я люблю єнотів. Все дитинство випрошував у батьків рідкісного пухнастика. Але марно. Мама з татом не велися на мої прохання. І завести єнота вдалося лише у двадцять три роки, коли я міцно стояв на ногах і не мав проблем з грішми.

Напевно, лише це зупинило мене і не дало зателефонувати в поліцію повідомити про нашу різдвяну знахідку. Рідко хто з дітей тащиться від єнотів. А Настя тащиться. Або це співпадіння, або дійсно вона була моєю донькою і на генетичному рівні перейняла від мене любов до єнотів. 

І, соромно признатися, але я був підсвідомо вдячний Щуці, що вона настільки запекло бореться за цих дітей, бо сам би я не наважився залишити їх. Зателефонував би в поліцію і спокійно пішов би спати.

— А твій Аркадій не буде проти? — запитав скоріше для проформи. Бо розумів, що друг ніколи в житті не погодиться на таку авантюру. І з малими доведеться возитися лише мені.

І переконати його без шансів. Я Аркашу знаю ще зі школи. Як впреться щось у своє, то фіг доведеш щось своє. В нього є лише дві думки: його та неправильна. 

— Звісно, що ні! — запевнила Щука, округлюючи очі.

— Точно? 

— Ну так… — вже не так впевнено підтвердила.

— А якщо… — запнувшись, Соломія задумливо прикусила нижню губу.

— Що?

— Дай мені п'ять хвилин, я його переконаю, — підозріло бадьоро попросила вона.

— Що ти задумала? — я поглянув на малих, увага яких була повністю захоплена моїм єнотом та мультиками.

— Я все розповім, але трішки пізніше, — Щука хитро підморгнула. — Ну так що, приглянеш за дітьми?

— Я вже наче і так приглядаю, — підколов її. — Я і мій єнот.

— Ой, точно, Денисе, — Соломія посміхнулася, демонструючи ямочки на її щоках. — Я туди й назад, — скориставшись своєю милою посмішкою, вона швидко побігла до себе у квартиру.

Ну що ж, чудово. Я знову залишився нянькою для малечі. Мені тільки вусів і не вистачало для комічності всієї ситуації. 

— Куди тьотя післа? — дитячий голосок Насті витягнув мене з роздумів. 

Вона сиділа на дивані й сонно потирала оченята. Вже спати хоче? І не дивно. Не кожен день тебе мама викидає зі свого життя. Після пережитого я б напевне цілий тиждень відсипався

— Тьотя перевірить свого дядю і повернеться, — зі смішком відповів Насті та присів поруч. Малеча була зайнята спогляданням єнота, їх, здається, взагалі перестало хвилювати все, що тут відбувається.

Або моя Ромашка була не дуже зразковою мамою, або діти звикли, що їх часто залишають на чужих людей. Бо крім кількахвилинної істерики у малечі, не було жодного натяку, що вони хочуть додому. 

Це якось дивно. Дуже дивно. В їх віці маму важко кимось замінити. Що ж це за Ромашка така недолуга, що діти за нею не сумують? 

— Тьотя… — коротко повідомила Настя про прихід Щуки.

Та виглядала розгубленою та сумною.

— Не дозволив? — я швидко зрозумів, що сталося. Я і не сумнівався, що друг погодиться на подібне.

— Аркадій пішов на роботу, - неочікувано повідомила Соломія. 

— Вже?

— Так, залишив записку на столі, що його викликали… — на очах у неї бриніли сльози.

Я чогось не знаю? В них все добре в сім'ї? 

— Ну так це ж добре! — я постарався підбадьорити Соломію. 

— Добре? — вона перепитала.

— Так, бо точно не буде проблем з Аркадієм, — я підморгнув. — Бери малого, я візьму Настю, і йдемо до тебе, — закомандував.

— До мене? Тобто?

— Щуко, щось ти сьогодні дуже тупиш. Ти бачила яка година? Дітей треба ложити спати. 

Соломія обережно підійняла немовля на руки, посміхнулася. І тут же повернула свій погляд на мене.

— А чому в мене? 

— А ти хочеш, щоб вони спали в моєму парубоцькому барлозі? — я широко розвів руками, демонструючи небагатий вибір спальних місць. — На одному дивані з єнотом та хом'яками?

— Так, ти правий, — погодилася Соломія і ще раз показала свої ямочки. — Ти сьогодні на диво правий в усьому.