Розділ 4

Соломія

В супермаркеті передусім я побігла у відділ, де продаються дитячі товари. І завмерши з відкритим ротом, тихо прошептала:

— І що мені купляти?

Я давно готувалася до материнства. Вивчала торгові марки дитячого харчування, памперсів, іграшок… Читала відгуки незалежних експертів, передивилася сотні відео оглядів та лекцій, що краще для кожної вікової категорії… Я була впевнена, що знала все про малюків та їх потреби. Навіть не сумнівалася, що готова до дітей.

Але в теорії та думках я була ідеальною мамою. А в реальності стояла перед полицями з різнокольоровими баночками суміші та не могла дати собі ради. 

Що з цього підходить немовляті?

А якщо в нього лактозна непереносимість? Якщо йому треба підбирати спеціальну суміш? В записці написано, що йому шість місяців, а отже час прикорму… Взяти ще баночку з пюре броколі? Чи краще м'ясо кролика? Індички?

А Настусі… Їй що купити? Я ж не знаю, що вона любить їсти на вечерю. Млинці, кашу, картоплю? 

Боже, як же це все важко.

Я в паніці потерла скроні, намагаючись сконцентруватися. В мене немає часу на роздуми. Дітки хочуть їсти. А ще вони одні з Денисом. Ще з однією великовіковою дитиною, яка собі ледве дає раду. 

— Вам щось підказати? — пролунав приємний голос дівчини-консультанта, і я ледве не запищала від радості, падаючи на коліна, і не почала називати її своєю рятівницею.

— Так, підкажіть, будь ласка, — спокійно відповіла, не перестаючи посміхатися. Наче я наживо зустріла Святого Миколая і готувалася отримати найбажаніші подарунки.

— Що саме ви шукаєте? — дівчина підійшла ближче. 

— Мені треба сукенки, колготки, іграшки для дівчинки трьох років, а також суміш шестимісячному хлопчику, а ще щось для прикорму… Але таке, щоб точно їв… Бо буде голодним…Ще памперси… Одяг… Гірку для купання, гелі… — сумбурно проговорила я.

— Ага, зрозуміла, — консультант помахала головою, мовляв, ох ці молоді матусі. — На три роки одяг в іншому відділенні, а на шість місяців… - вона прикусила губу, немов подумки підбирала товари. — А який розмір у хлопчика?

— Розмір? — запитально вигнула брови.

— Ну розмір одягу та памперсів, — як щось буденне запиталася.

Боже, ну чому ж так важко? Я судомно почала згадувати книжкові норми ваги та зросту шестимісячних дітей.

— Ем… я не знаю, напевно, десь вісім… або дев'ять кілограмів… а зріст… кхм… — я задумалася, оцінюючи, на скільки сантиметрів виглядало немовля. — Не метр точно, може, вісімдесят сантиметрів? — додала я невпевнено. 

— Ви не знаєте розмірів власної дитини? — з осудом запитала дівчина.

— Це не мої діти, мені… — “їх підкинули” проковтнула, бо зрозуміла наскільки дивно це буде звучати. — … мені їх залишили, на декілька днів, тобто… — я запнулася, підбираючи слова,  — моя сестра потрапила в лікарню, а я доглядаю за малечею… І що робити взагалі не знаю… — збрехала й розгублено понизала плечима.

— Це четвірка, — консультант мило посміхнулася на мої безглузді пояснення. Здається, вона зрозуміла, що ніякої сестри не було. Просто не стала розвивати цю тему більше.

— Що “четвірка”? 

— Памперси вам потрібні четвертого розміру, — пояснила вона і потягнулася за упаковкою  памперсів на верхню полицю. — Вони дорогі, але вища якість, преміум догляд, підійде навіть шкірі, схильної до подразнень…

— Добре, беру, — перебила її швидко. — Вибачте, але я дуже поспішаю, — видавила з себе посмішку. Було ніяково, бо дівчина виявилася дуже милою та й помагала щиро, але вдома мене чекали перелякані та голодні діти. — Якщо можна, то зберіть все, що треба, а я вже оплачу.

— Без проблем, — консультант з розумінням кивнула й кинулася збирати потрібні товари.

“Надіюсь, з малюками все добре” - тривожна думка закралася в мою підсвідомість.

Щоб якось відволіктися, я пройшлася по ряду зі святковими дитячими сукнями. Фатинові, бавовняні, рожеві, білосніжні, бірюзові… Вони всі були неймовірно гарними. Ось ця точно б пасувала Настусі - я завмерла, споглядаючи блакитну сукню з величезним бантом. Під її сині очки точно б підійшло. Маленька була б в ній, як жива лялька. Може, взяти? 

— Ой, Соломія, це ви? Не впізнала одразу. З Різдвом будьте здорові! — дуже знайомий голос змусив мене прогнати милі думки з голови.

Я підняла голову та зустрілася з допитливим поглядом медсестри Аркадія. 

Вероніка. Як я ненавиділа це ім'я.

— Дякую! І Вас також! — відповіла машинально, хоча не дуже була рада цій зустрічі. 

Шикарна блондинка з натуральним третім розміром грудей, ще й розумна не на свій вік, вона пліч-о-пліч працювала з Аркадієм. Я не раз її ревнувала до свого чоловіка, але щоразу Аркаша сміявся з мене та переконував, що мої ревнощі - це лише плід багатої фантазії. Їх зв'язували тільки ділові стосунки. Не більше.

— А чому ви не дома? Свято як-не-як, — широко посміхаючись своєю ідеальною посмішкою запитала Вероніка. 

— Ще дещо докупляю до столу, — так само широко посміхнулася їй у відповідь.

— У дитячому відділі? — вона вдала театральний шок. 

Ой, Господи, аби лише не перекривило лице від таких емоційних старань.

— В дитячому, — сухо підтвердила.

— У вас же наче немає дітей? — продовжила бити по болючому.

От стерво. Знає, чим взяти.

— Вероніко, а можна поцікавитися, чому ви не вдома… не з сім'єю? — швидко парирувала я. — Свято як-не-як, — повторила її слова.

— Ой, та яка сім'я, — Вероніка відмахнулася від мене та швидко прогнала зі свого обличчя тінь збентеження. — Я лише роботою і живу. Сьогодні ще й така важка операція була. Привезли підлітка після аварії, майже десять годин провели в операційній… Невже Аркаша…тобто, — вона присоромлено посміхнулася й одразу виправилася, — невже Аркадій Семенович вам не розповідав? 

— Розповідав, — нахмурившись, підтвердила я. 

— Важка операція, потім ще стільки сиділи біля дитини, поки показники вирівнялися… — Вероніка театрально витерла піт з чола і показала свої білосніжні зуби, — добре, що я додумалася, запекти качку з апельсинами, хоч повечеряли в ординаторській…