Розділ 1

Соломія

— За несправедливість цього світу! Сьогодні вже точно можна, — я відсалютувала келихом у порожнечу і зробила перший ковток. Міцний напій обпік мені горло, і я судомно закашлялася.

Ще раз подивилася на п'ять зроблених тестів. На кожному виднілася тільки одна смужка. Одна. Бісова. Смужка. Не було навіть тонкого натяку на неяскраву другу. Таку важливу для мене.

Але ж лікарі обіцяли, що після поїздки на спекотні острови вийде... І я повернуся додому вже вагітна.

Та крім неприродньо-морквяної засмаги я не отримала більше нічого.

І чому? Що я робила не так?

Здорове харчування, вранці та ввечері йога, пілатес, гарячі побачення з чоловіком чітко за графіком моєї овуляції, тотальний контроль здоров'я... І нічого.

Не стримавши глухого схлипу, я розревілася. Так тихо, жалюгідно, прикриваючи долонею рот, щоб ніхто випадково із сусідів не почув. У них Різдво, сімейне свято, веселощі, а в мене...

— Господи, ну за що? За що ти мене так покарав? Чому я не можу мати дітей?

Скільки часу, сил, нервів, грошей — і все даремно. Дорогі обстеження, жорстка дієта, спорт, гормональна терапія... І так довгих сім років. І знову вагітність пройшла повз. А хронічні алкоголіки і наркомани розмножуються, як садові кролики. І нічого їм не заважає підвищувати демографічну ситуацію в країні.

Уявляю, як чоловік засмутиться, що і цього разу нічого не вийшло. Адже він так мріє про дитину. Може, подумати про усиновлення? Або сурогатне материнство? Але Аркадій хоче тільки свою, рідну дитину...

А я... я вже нічого не хочу. Досить. Я втомилася.

— Та пішло воно все! — я різко схопила ні в чому невинні тести і викинула з балкона.

Зимовий вітер підхопив тонкі смужки і, граючись із ними, опустив із третього поверху на асфальт. На подвір'ї сумував один сніговик із кривою усмішкою з вуглинок, люди ж ховалися від собачого холоду по затишних квартирах. Усім було весело, тепло й радісно. Усім, але тільки не мені.

Я дорахувала до десяти, намагаючись заспокоїтися. Сьогодні я теж хочу свята. Хочу ялинку, гострий засмажений стейк і передивитися всоте фільм "Сам удома".

Сьогодні можна розслабитися. А завтра... Завтра я знову впаду в зневіру і самокопання від безпорадності.

— Хочу стати мамою, будь ласка, я обіцяю її любити міцно-міцно.. — прошепотіла відчайдушно вгору. Ніби хтось і справді міг виконати моє бажання. Але що мені ще втрачати? Тільки і сподіватися на вищі сили.

Я загорнулася сильніше в халат і вже збиралася повернутися до спальні, як побачила, що зверху балкона почали опускатися волохаті чоловічі ноги. Ну точніше, я дуже сподівалася, що це чоловічі ноги, а не лапи різдвяного чудовиська.

Серце затарабанило з шаленою силою, дихання сперло. Я озирнулася і помітила в кутку шланг від старого пилососа та зламану швабру. Звісно, чудовисько таким складно налякати... але можна хоч спробувати захищатися, якщо захоче напасти.

— Щука, а ну підстрахуй, — почувся знайомий чоловічий голос, і я полегшено видихнула.

Лебединський, сусід мій ненаглядний і колишній однокласник одночасно! Хто ж іще, як не він, може так мене називати?

—  Денисе, якого біса ти твориш? — гнівно вигукнула, наспіх витираючи мокрі щоки.

Сподіваюся, він не помітить, що я ревіла.

— Усе потім... Немає часу на допити... Допоможи, будь другом...

Я не особливо поспішала допомагати цьому нахабі, пальці ніг якого намагалися намацати засніжену балюстраду мого балкона.

— Та ти знущаєшся, чи що? Денисе, труси де забув? — заволала я, як ненормальна, коли мій сусід різко опустився на балкон і блиснув перед моїм обличчям своєю чоловічою гідністю.

Мені не приносило задоволення споглядати за його причандалами. А, не дай Боже, його сусіди побачать, а я жінка одружена… Від пліток не спасусь… 

Але я терпеливо чекала поки Денис спуститься на балкон. Третій поверх, всі поверхні слизькі, я боялася, що він може зірватися вниз. Каскадер бісів.

— Щука, я в тебе трішки пересиджу, з пів годинки, — замість відповіді на моє запитання, прошепотів Денис. 

Нарешті він віртуозно зіскочив до мене і, задоволений своїм трюком, не переставав посміхатися.

— Труси твої де? - суворо перепитала, стараючись не дивитися вниз. Тільки в очі. Витримка візуального контакту, як у старого слідчого і грабіжника, що вперше вкрав ковбасу в супермаркеті.

— Поверхом вище забувся, але ти ж не покинеш колишнього однокласника в біді? 

— Та якій ще біді, Денисе? Ти геть сором втратив? Вечір, Різдво, таке свято, а він лазить голий по сусідах…

— Е ні, я лише по сусід-ках, — наголосив на жіночому роді Денис. — Я ж не винен, що в наш будинок заселилася така шикарна блондинка, — він долонями зобразив на собі розмір її грудей і сідниць.

Я мовчки чекала продовження його розповіді. Впускати у квартиру також не спішила. Нехай трішки померзне, вовчий хвіст, буде знати, як псувати людям вечір.

—… і їй було так одиноко, так одиноко, якби ти тільки знала, — Денис зробив сумну мордочку, — і я захотів допомогти красуні…

— В неї взагалі-то чоловік є, — тикнула пальцем вверх, саме в той балкон, звідки цей придурок щойно спустився.

— Тепер і я про це знаю. Мав бути у відрядженні, але неочікувано вернувся, так сказати, з подарунками та пневматичним пістолетом… 

—Так треба було заколядувати, потрясти своїм.. "посохом" — я схрестила руки на грудях. — Він би точно повірив, що ти колядник, а не коханець його жінки…

— Щука, ну досить знущатися, пусти всередину… Мені не можна мерзнути, ще не хватало імпотентом стати!

Денис не став чекати мого запрошення зайти, а нахабно проштовхнув мене в кімнату і закрив за собою двері балкона.

— Де речі Аркаші? — колишній однокласник, не соромлячись, пройшовся по шафах в пошуках чоловічого одягу. Але його не було. Мій Аркадій всі речі зберігав у гардеробній. Шафи були замовленні спеціально для мене.