Глава 3.

Так закінчилась романтика, наслідком якої виявилась вагітність про яку вона ще не підозрювала. Вона вирушила на вокзал, там було тепло, в буфеті можна було взяти булочку, але на другу добу перебування в підвішеному стані невизначеності до неї підійшов поліцейський і ввічливо попросив показати білет, запитав куди вона прямую. Ніка мовчала, а коли поліцейський відволікся на телефонний дзвінок, схопила сумку і вибігла з залу очікування.

Ніка сіла на лавочці біля вокзалу і окам’яніла. Не відчували ні страху, ні відчаю а ні бажання. Раптом почула біля вуха:

• Ну що ти дівчинко, їсти хочеш? Це прозвучало якось турботливо майже по материнськи.
• То пішли з нами.
• І вона пішла з двома незнайомими бомжами, настільки їй було байдуже, що з нею буде далі. Коли її привели до теплого підвалу і нагодували, вона відчула, що це була найсмачніша їжа в її життя , а ще її поклали на саморобне ліжко з піддонів і накрили чимось, що нагадувало ковдру. Вона спала майже добу, а коли прокинулась побачила біля себе двох, недбало одягнутих чоловіків.
• - Не бійся це наш дрезкод, ми хлопці спокійні і порядні, а ще вільні від несправедливого ворожого суспільства. Шапка колишній інженер, його НІІ закрили, дружина завела коханця поліцейського, вони поміняли замок в квартирі і не пустили його до хати, бо він заважав їм будувати нове щасливе життя. Боротися з представником влади безнадійна справа. Так він опиновся на вулиці.
•  Я просто людина. Ми розлучилися з дружиною, коли донечці виповнилося десять років. Я залишив колишній квартиру і пішов до мами. У нас з донькою були дуже добрі стосунки. Ми зустрічались кожні вихідні і, крім того вона могла в любий час прийти до мене і залишитись на ніч, в неї була своя кімната. В той день я поїхав до друзів за місто і був переконаний, що донька з мамою. А колишня дружина думала, що вона зі мною. Це вияснилось за два дні, два дні її ніхто не шукав. ЇЇ знайшли на дні пустого басейну, який не працював у зимовий час, я за ці дні на разу не подзвонив, не поцікавився де вона, можливо вижила, якби її знайшли скоріше. Їй було всього двадцять років.
• А ти?
• Мене покинув коханий.

Шапка подав їй пластмасове відерко з під сметани накрите кришкою, на дотик тепленьке. Ніка відкрила кришку.

• Перше, ще тепленька, звідки?
• Тут неподалік церква, там їжу роздають. Головне можна взяти з собою.

Ніка посміхнулась, напевно вперше за той час, коли її покинув Юрко.

• Ну що, ми тут з Шапкою порадились і вирішили тебе удочерити. Ти будеш донькою в нашій команді. Чи згідна ти увійти в команду вільних від суспільства з його недосконалими законами, по своєму щасливих людей. Ти в нас будеш студент, так як пройшла тільки перший курс школи життя. В тебе будуть обов’язки збирати пусті пляшки з під пива і приносити на наш склад, здавати буду сам.
• Як вияснилось пізніше наш склад знаходився тут же в підвалі.

Ніка погодилась і наступного ранку прокинулась на світанку, щоб випередити двірника, який теж збирав порожні пляшки, це був ще той квест.

Незабаром в неї почав рости живіт і Ніка зрозуміла, що вагітна, коли малюк почав рухатись. Дивно ніякої токсикації, нудоти, реакції на запахи. Але її друзі – татусі помітили ці переміни і на загальному зібранні було вирішено народжувати.

Ніка дивилась в пустоту вечірнього міста , і згадувала маму. Як там мама ? Вона вдихнула на повні груди і відчула запах домашньої випічки, як удома. Час від часу Ніка телефонувала мамі і якось вона сказала, що бачила її подругу – значить з нею все добре. Принаймні жива.

А неї прекрасне ім’я Вероніка – вірую в тебе Ніка.

Вона заглянула в потаємну кишеньку куди крадькома складала гроші для себе про всяк випадок. На дорогу до рідного міста вистачить, а там хоч би здалека подивитись на маму.

Все вирішено, зроблено, якщо вона зараз почне зважувати всі за і проти, аналізувати, робити висновки, радитись з татусями її діям прийде кінець. Все перетвориться в слова і розчиниться у повітрі.

Ніка обернулася на двері підвалу і подякувала помешканню, яке давало їй притулок.

Побігла в туалет в супермаркеті, помилась і пішла на вокзал. Якщо зараз будуть квитки на поїзд в рідне місто – значить це доля. Документ вона має, якось знайшла паспорт дівчини приблизно її віку, яка на фото була схожа на Ніку і тримала біля себе, про всяк випадок.

Коли наблизилась до рідного будинку, подумала, що не була тут цілу вічність. Начебто все було знайоме і в той же час інакше, а може це вона стала іншою. Вона присіла на лавку біля дитячого  майданчику так, щоб їй було видно двері в під’їзд, а її не було помітно за гойдалками.

Дивилася на двері і чекала поки вийде мама. Цю паузу перед тим як зустрітися, з мамою дала собі, щоб привести думки до ладу.

В дверях показалася мама.

• Мама!- прошепотіла Ніка. А жінка обернулася, від несподіванки похитнулася, в цю хвилину забувши про схованку вона побігла до мами на допомогу.
• Вероніка, донечка!
• Мам- це я все добре.
• Пішли додому, рідна!

Вони мовчки піднялися по знайомим сходам.

- Ти на якійсь час чи назавжди,? – несміливо запитала мама, коли Ніка поїла і почала збирати брудний посуд.

- Можна назавжди?

- Звичайно, ти ж моя рідна і це твій дім.

- Хочу тебе поросити ні про що мене не питати, про головне я розповім сама. В мене народився син, так вийшло, що він буде рости без батька. Нам з тобою вистачить сил, можливостей виростити сина і твого онука, як думаєш?

- Бог дає дитину і на дитину: душевні сили для виховання і розуміння, матеріальний достаток - не встигнеш обернутись, як допомога прийде звідки не очікували і, нарешті, радість від дитини.  - Де він наш син і онук?

- В дитячому будинку для немовлят, але на протязі півроку рідна мама може його забрати.

- Ми все подолаємо!