Глава 1.

 В цей вечір Марта з родиною лягали спати пізно. Вона стелила постіль, коли почула плач дитини. Марта знала, як плачуть немовлята: відчайдушно, довго, вимагаючи негайної уваги до себе, ще раз подивилась на годинник: о пів на дванадцяту ночі. Дивно в таку годину гуляти з маленьким. Плач не припинявся і Марта виглянула у вікно. Ліхтарі освітлювали безлюдну вулицю,  тільки вітер кружляв опале листя, пробігла бездомна собачка і нікого.

 Плач  ставав голоснішим коли вона проходила коридором. Підійшла до вхідних дверей і переконалась, що дитина плаче зовсім поруч. Марта повернула ключ. На бетонних сходах лежав малюк, одягнутий в тоненькі повзунки, під ним виглядала недбало кинута жіноча вітрівка: це все з чим мама провела його в невідомість. На крик вибігли син і донька . Син високий кремезний хлопець навчається на першому курсі університеті, від здивування збільшив очі і ледь промовив.

- Боже, нам підкинули дитину!

- Чому нам на поверсі шість квартир?-  уточнила донька. Вона поправила волосся, яке спадало на чоло.

Марта взяла малюка на руки пригорнула до себе на ходу загортаючи в плед. Дитина зігрілася і притихла. Марта дивилася на маленьке чудо і боялася невідомості, нахилилася прислухаючись до дихання. Щічки у малюка набули рожевого кольору і дихання було рівномірним, торкнулася маленьких рожевих пальчиків і відчула теплоту. Наразі зробила все, що було в її силах і що знала з материнського досвіту.

• Діти, ми нічого не знаємо про стан здоров’я цієї дитини можливо йому або їй потрібна медична допомога. Треба телефонувати в поліцію, але спочатку біжіть в аптеку купіть дитяче харчування, соску, пляшечку, підгузки найменший розмір. Поки приїде поліція ми маємо його нагодувати. Діти побігли в чергову аптеку, Марта тримала маленького на руках і примовляла:
• Боже збережи йому життя, тільки живи, маленький.

Чергова аптека була близенько і через декілька хвилин діти купили все необхідне для немовля.

 Марта поміняла підгузки і побачила , що це хлопчик. Малюк їв суміш швидко та жадібно. Зо один прийом він звільнив 30, 40,60  грамів дитячого харчування з пляшечки. Марта злякалась, що з’їв забагато, зазвичай , коли дитина наїдається, сама випльовує соску, але він соску не відпускав. Марта була стурбована тим, що малюк переїв.

• Тепер, я думаю можна викликати поліцію, надіюся вони розберуться. Малюк нагодований, сухий, зараз спить.

Невдовзі приїхала поліція. Вони засвідчили свідчення Марти, дітей і викликали швидку допомогу.

Поліцейські оглянули під’їзд, можливо мама дитини залишила якісь сліди після себе і її ще можна знайти, повернулися захекані і відзвітували, що на сходах чисто. Нарешті приїхала швидка допомога. Лікарка впевненими рухами сповивала малюка, оглянула і відразу визначила вік.

• Малюку три тижня і зараз ми його повезем в пренатальний центр для більш детального обстеження.

Марта зітхнула з полегшенням. Слава Богу дитина буде в безпеці і під наглядам лікарів. 

Вона скоро зібрала речі куплені для малюка, накинула на себе курточку і вийшла провести лікаря з дитиною до машини. Поліцейський обіцяв повідомити подальшу долю дитини .

Марта повернулася додому змучена та знесилена від емоцій.

• Ви вчинили правильно! – звучала в голові фраза поліцейського.
• А далі що? Не находячи відповіді вона лягла спати.

Зранку, відкрила штори назустріч новому дню, сонцю і безхмарному небу,

тихо повторила про себе:

• Боже, дай мені розуму!

Марта приготувала сніданок, нагодувала дітей і провела в інститут.

Сіла перед своєю тарілкою і зловила себе на думці, що не може їсти.

• Раптом він там голодний: маленька грудочка нового життя. Але вона віддала цілий пакет дитячого харчування, його нагодують.

Аромат звареної кави остаточно упорядкував думки. Вчора, коли лікар швидкої допомоги оглядала малюка, сказала, шо  його повезуть в обласний пренатальний центр. Потрібно як найшвидше звільнитися від невизначеності і подзвонити в цей центр.

Марта підшукувала слова, як би делікатно сказати, щоб дізнатися хоч якусь інформацію про малюка. Спочатку представитися і просто пояснити, що вона турбується про стан немовля так, як вчора його перегодувала. А коли додзвонилася, всі заготовлені фрази вилетіли з голови і вона просто своїми словами пояснила, хто вона і чому турбується про дитину на другому кінці відчули хвилювання і щирість жінки. Їй відповіли, що дитина в нормі.

- Ми запам’ятали цього малюка, і його маму, тому що він народився в недоношеним вагою 2100 грамів, цілий тиждень тримали його в спеціальному боксі, а мама ще у  родильному домі хотіла відмовитись від нього, ми ледве умовили її забрати дитину.

• І ви знаєте ім’я і прізвище мами можете назвати?
• Ні, вибачте, вам не можу.

На цьому поклали трубку.

Хто же ти мати, яка кинула дитину, що тебе змусило це зробити? Бідність, але могла долучитися до інтернету і попросити допомоги у людей. Скільки Марта бачила таки повідомлення з проханням і люди відгукувались у багатьох є зайві речі. Не зрозуміло.

Може мама малюка в небезпеці, може її зґвалтували і вона ненавидить цю дитину тому що він нагадує про страшні події?

Треба зупинитись і не вигадувати казкові причини. Життя не передбачуване і куди складніше ніж нам здається.

Марта набрала дільничного і розповіла про телефонну розмову з пренотальним  центром і почула у відповідь:

• Добре, дякую!

Він, як представник влади дізнається більше, можливо навіть знайде матір.

За пару днів Марті зателефонували з поліції і доклали, що матір не знайшли.  

В той же день Марта дістала з почтової скриньки офіційного листа в якому значилось, що дитину відправлено в будинок малюка його назвали Захар і крім ім’я дали прізвище.

Марта вирішили провідати малюка. Взяла листа з поліції і про всяк випадок свій паспорт. На прохідній її провели до директора дитячого будинку.