Пролог

Контакт .
Україна .
Острів зміїний
10 жовтня 2065 року 

- Пані Президенте ! Пані Президенте! вони прибули !
Схвильовано вигукнув чоловік ,який підходив до групи людей які стояли та щось жваво обговорювали .
- Вибачте !  Щой но ми отримали від них  сигнал ,що вони тут, та спускаються .  Одна з присутніх в групі людей повернула голову в сторону цього чоловіка та подивилась на нього. Далі кілька миттєвостей і вона повернулась повністю прикрила очі  глибоко вдихнула і тихо про себе промовила
- Почалося !
Легкий вітер роздуває її світле ледь завите волосся. ЇЇ зачаіска акуратно укладена, відтіняло суворий вираз обличчя. Глибокі блакитні очі відкрилися і піднялися з  долу до неба  ,а голова ледь помітно піднялась догори . На вигляд їй було близько сорока років, проте її серйозність і суворість надавали їй образу людини, яка бачила більше, ніж може дозволити її вік .Середній зріст і витончена, підтягнута фігура підкреслювали її дисциплінованість і фізичну підготовку.  Вона ступила кілька кроків вперед дивлячись в небо. .
За нею слідувала група чоловіків. Хтось був у військовій формі, а хтось у цивільних ділових костюмах . Вони підійшли ближче до неї  та також поглянули в гору на небо . Навкруги було тихо ,якщо не рахувати шум від морських хвиль а також вітру який  раз пораз подував шевелючи траву та невисокі кущі .
Раптово небо потемніло, немов хтось накрив Землю важким темним покривалом. Спершу лише кілька тривожних хмар збиралися на горизонті, та вже за мить вони почали зростати, неначе наповнювалися невидимою енергією. І…  раптом Грім…. грім прогримів, наче вдарив важкий молот, і цей звук прокотився по небесах, змушуючи здригнутися землю під ногами. Темні хмари сплелися між собою, утворивши єдине сіре море, що простяглося на кілометри.  Повітря стало важким, вологим, і кожен вдих приносив із собою запах озону та чогось металічного, ніби сама природа передчувала небезпеку. Раптово блискавка розірвала небо, наче вказуючи на початок чогось невідворотного. Вона освітлювала усе навколо, кидала моторошне світло на присутніх людей які дивились на це неначе зачаровані .Знову вибухнув  Грім , наче самі небеса розірвалися на частини. Це був не просто звук, це було первісне ревіння, яке, здавалося, йшло з глибин самого простору. Спершу він накотився як далекий гуркіт, немов грізний рик гігантської істоти, що пробудилася зі сну, але за мить звук розрісся, заповнюючи собою весь світ. Гул проникав у кожну клітинку тіла, змушуючи здригатися не лише землю, а й саме повітря. А далі запанувалоі затишшя , абсолютна тишина наче хтось вимкнув звук на телевізорі. Люди стривожено присіли із широко відкритими очима і з повним не розумінням того що відбувається. Лише вона стояла непохитно демонструючи та  випромінюючи   впевненість.
Вона та інші дивились в гору та ковзаним поглядом туди сюди щось шукали в небі. І  Небеса розірвалися.  Чорні хмари які клубочилися і закривали небесний простір, змітаючи денне світло, як залишки минулого, ніби виштовхнули незвіданий об'єкт. 
Корабель, величезний і страхітливий, з'явився на горизонті, оточений блискавками, що безжально розривали повітря.
Він повільно спускається  до них  наче пливе у невагомісті .А запах озону та чогось металевого тільки збільшувався.
- Пані президенте , все готово камери ввімкненні. Все той же чоловік непомітно підкравшись шепотом  повідомив їй.
- Дякую , зараз ви більше не потрібні мені , можете бігти до схованки у безпечне місце . І він трохи пригнувшись наче від гвинтів вертоліта попрямував геть. Вона ж стояла непохитно і спостерігала за спуском корабля .
Корабель спускався повільно, але невблаганно, наче якась величезна кам'яна плита, що опускається на саму планету. Він був настільки великим, що здавався частиною неба. Його поверхня була темною, блискучою від блискавок, що огортали його з усіх боків, як ланцюги, що не давали йому випустити свою лють .
Коли корабель наблизився до поверхні, блискавки стали ще інтенсивнішими, розсікаючи повітря і відлунюючи в серцях кожного, хто був поруч. Земля тремтіла від сили, яка насувалася з небес,  але грому більше не було .
В кількох метрах від землі він застиг у повітрі .  Більше не було блискавок і вітру , хмари розвіялися ,а сонце з'явилося на обрію  так само раптово як до цього зникло. Лише  загадкова димка та густий туман  почав  окутувати його. І тоді він з'явився. Перша постать позаземного гостя почала повільно   вирізнявся з туману .А далі за ним  позаду показалось ще три силуети,які слідували за ним як за вожаком ,відпускаючи його на кілька метрів вперед.
Він ступав на землю легко, без зусиль, але з такою владністю, що кожен, хто спостерігав, відчув, як хвиля холоду прокотилася по шкірі.
Важкими металевими черевиками він крокував , і  земля під ним ніби осідала, злегка тряслася, наче сама природа визнавала його присутність.
Повітря довкола затримувалося і наче згущувалося, створюючи відчуття напруги, що збиралося у грудях кожного спостерігача. Його очі, світлі й холодні, немов два замерзлі сонця, спрямувалися із під прозорого шолому  на натовп людей, які стояли перед ним.
Позаземець зупинився за два метри від неї . Широко расставив ноги ,витягнув ліву руку трохи прямо перед собою. Трохи струсанув нею і в його долоні почав з'являтися жезл який збільшувався і згодом досягнувши достатньої довжини на одній із сторін з'явився прапор .  Він підняв руку з прапором вгору, і …..бамм він  різко загнав його в землю. Зіткнення  флагштока із землею визвало  яскраве світло та невелику ударну хвилю .
Це було схоже на те що прибулець ніби застовпив цю землю за собою.. І це був не просто прибулець, це було щось більше, щось поза людським розумінням. Здавалося, що його присутність змінювала саму реальність, як дотик невідомого бога.
Вона ж  жінка  стояла  в кількох метрах від нього такого великого та могутнього. Стояла і не наважувалася зробити перший крок. А в голові крутилась лише одна думка “Боги Спустились” !
Невдовзі він почав знімати двома руками прозорий шлем оголив свою голову. Тепер вона вже могла роздивитися в деталях як виглядає цей Бог демонструючи свою голову.   Він був велетенським, його зріст перевищував два метри, і його темна сіра шкіра здавалася настільки щільною, що не пропускала навіть світла. Від нього віяло холодом і силою. Його очі світилися, наче далекі холодні зірки, що ніколи не бачили тепла чи життя. У цих очах не було нічого людського  лише байдужість і безмежна відстань, яка здавалася нездоланною. Широкий ніс підкреслював його грубу, майже скульптурну будову обличчя, а величезний рот із товстими, схожими на собачі губами надавав його образу ще більшої тваринної сили. Його вуха нагадували вуха пітбуля  маленькі, загострені, наче вони завжди слухали кожен звук, кожен рух, що наближався до нього.
Вона дивилась на нього та вирішувалась протягнути йому руку,такий важливий для землян жест привітання . Але опанувавши себе вона це зробила .
Прибулець же,  уважно дивився  на неї ,ледь поворухнув  одним вухом ,взяв шолом у ліву рука та також протянув руку на зустріч  . І вони потиснули один одному руки .
Ось і стався перший контак інопланетян із землянами !
І кожен, хто стояв навколо, зрозумів:що цей контак для  землі  означав початок нового, страхітливого розділу історії планети.