Розділ 32

Дем’ян

Я прокинувся на самому краї ліжка. Потягнувся, не одразу збагнувши, де перебуваю, і вмить згадав, що сьогодні спав із дружиною. Ніколи б не подумав, що моя перша шлюбна ніч станеться лише за тиждень після весілля тільки тому, що батьки не залишили вибору. І під «шлюбною» матиметься на увазі просто сон в одній кімнаті без жодного дотику.

Я повернув голову до Аліси. Вона спала обличчям до мене, загорнувшись у ковдру. Ранкове світло проникало в спальню, м’яко підсвічуючи її риси. Вперше я міг розглядати її так довго, не обмежуючись коротким недбалим поглядом. А вона гарна. Довгі вії, пухкі, трохи стиснуті губи.

У голові промайнула дивна, майже нав’язлива думка – торкнутися її. Стало навіть ніяково від того, наскільки сильним було це бажання. Раптом Аліса розплющила очі. Я не встиг зажмуритися і вдати, що сплю, і вона перехопила мій погляд. Тепер точно навигадує собі зайвого, хоча це зовсім нічого не означало.

– Доброго ранку, – видав я перше, що спало на думку.

Аліса промовчала. Вона повільно відвернулася і втупилася в стелю. Я не міг зрозуміти, що не так? Все ж минуло нормально, ніхто не постраждав, а вона так боялася лягати зі мною.

– Ага, – буркнула вона нарешті. – Виспався?

– Цілком. А ти?

Вона кинула на мене невдоволений погляд.

– Ти відібрав у мене ковдру. Я замерзла, але було занадто ліньки вставати й шукати плед.

– Могла б і відвоювати назад, – я підвівся на ліктях, поглядаючи у вікно.

– Я намагалася. А ти потім ще й обійматися ліз.

– Не було такого.

Аліса відкрила було рот, щоб заперечити, але осіклася. Передумала?

– Не було, – раптом підтвердила, змінюючи тон. – Ти просто розлігся посеред ліжка.

Вона встала і підійшла до шафи, а я судомно намагався відновити події ночі. Мені ж снилося, що я когось обіймаю, притискаю до себе… Невже це був не сон? Чорт. Якщо я дійсно заважав їй спати, вийшло незручно. Треба було все ж таки будувати барикаду з подушок, інакше вона зі мною більше не ляже.

Я спостерігав за її різкими, нервовими рухами. Вона щось шукала на полицях, і раптом під стопкою одягу показався край конверта. Аліса тут же спробувала засунути його глибше, прикриваючи кофтами, але я не стримався:

– Можеш не ховати. Я вже все бачив.

Вона повільно обернулася. В її очах застигла неприхована розгубленість.

– Що… все?

Я ривком підвівся з ліжка і за пару кроків опинився поруч. Простягнув руку і витягнув конверт, на якому красувалася емблема тієї самої лабораторії. Все вірно. Вона приховувала саме це.

– Що на твоєму місці мала бути інша.