Розділ 31

Закінчивши з прибиранням, я одразу рушила до кімнати. Дем’ян залишився з батьками – треба було знайти чисті рушники та перестелити ліжко. Допомагати я не рвалася: не хотілося зайвий раз муляти у свекрів перед очима, до того ж я досі погано орієнтувалася в цьому будинку і не знала, де що лежить. Він так і не став для мене рідним.

Я замкнулася у ванній, прихопивши піжаму. Зазвичай я надавала перевагу легким нічним сорочкам, але сьогодні ризикувати не стала – все-таки спати мала не сама. Хоча… з Філом я спала в його величезній футболці й не відчувала ніяковості. Тоді я йому вірила. Як виявилося – дарма.

Стоячи під гарячими струменями води, я піймала себе на думці, що відчайдушно хочу з ним поговорити. Щоб він пояснив, виправдався… Це мовчання вбивало. А раптом я все не так зрозуміла? Раптом це чиясь підстава?

Те, що він із родини Варум, ще не робило його монстром у моїх очах, навіть попри ті розмови. Хотілося написати першою, але гордість і страх не дозволяли. Якщо він не зробив жодного кроку назустріч, значить, я справді була йому непотрібна. Гірко визнавати, але я зовсім не вмію розбиратися в людях. Той, хто був для мене всім, став зрадником. А Дем’ян, від якого я тікала як від чуми, виявився єдиним, на кого я тепер могла спертися.

Я вийшла з ванної. У спальні було порожньо. Швидко залізла під теплу ковдру, сподіваючись, що Дем’ян взагалі не прийде – забалакається з батьками й засне на дивані. Включила серіал, щоб відволіктися. Коли на екрані головну героїню видали заміж силоміць, я нервово посміхнулася. Уявляю, який фінал чекає на неї, враховуючи, що чоловік – такий красень.

Двері відчинилися, і увійшов Дем’ян. Вологе волосся він на ходу витирав рушником. Мабуть, уже встиг зазирнути у ванну. Він мовчки поставив телефон на зарядку, а я вимкнула серіал, лише краєм ока спостерігаючи за його рухами.

Він сів на край своєї половини.

– Мені некомфортно, – видихнула я.

Дем’ян лише коротко усміхнувся.

– Мені перегородку збудувати?

– Стіна називається. У вітальні чудовий диван, я перевіряла.

– Вибач, люба, але я туди не піду. І ти не підеш.

– Це ще чому? – я різко сіла. – Твої батьки й так знають, що наш шлюб фіктивний. Навіщо цей цирк?

– Цирк – це якби я зараз змусив тебе стрибати на ліжку і видавати характерні звуки для аудиторії за дверима, – гмикнув він. – А ми просто поступилися гостям найкращими місцями. Поспимо тут. Разом.

Я обурено видихнула: і ліжко їм, і диван. А нам що залишилося?

– Не бурчи, це скоро закінчиться, – Дем’ян улігся і потягнув на себе край ковдри. – Я тебе не торкнуся, ти мені досі не цікава.

– Міг би взяти собі іншу ковдру, – фиркнула я, вчепившись у свій край.

– Немає більше. У мене їх усього три, здогадайся, хто забрав решту? – він позіхнув. – Якщо хочеш, завтра куплю тобі особисту.

– Собі купи. Я до цієї звикла.

Я демонстративно відсунулася на самий край, ледь не звалюючись.

– А тобі так неприємно бути поруч зі мною? – Дем’ян повернувся на бік, дивлячись на мене.

– Не в одному ліжку. У тебе є інша. Не хочу після неї… ось так.

– Але ж я лягаю з тобою після того мудака, – нагадав він.

– У нас нічого не було! – я смикнулася, наче від удару.

– Гаразд, припустимо, – посміхнувся Дем’ян. – Хоча я навіть перевірити це не зможу.

– Зможеш. Хочеш, завтра до гінеколога підемо? Мені не звикати до контролю, зате знатимеш, що я не брешу. Якщо тобі це так принципово.

Дем’ян підпер голову рукою, уважно розглядаючи мене.

– Та невже? Мені дісталася така пристойна дружина?

– Непристойна, – скривилася я. – Але мені дивом вдавалося уникати «цього». Батьки не давали мені й кроку ступити.

– Проте тікати тобі це не заважало.

– На добраніч, – буркнула я і заплющила очі.

Ліжко було величезним, і спочатку я майже не відчувала присутності Дем’яна. Лише іноді чула, як він ворочається – мабуть, теж не міг заснути. Сон не йшов, але я лежала й не ворушилася, боячись привернути увагу. Чомусь стало по-справжньому страшно.

Сама не помітила, як провалилася у важку дрімоту. Прокинулася, коли наближався світанок. У спальні було зябко. Повернувши голову, я побачила, що Дем’ян спить обличчям до мене, але майже вся ковдра збилася кудись йому під бік або й зовсім сповзла на підлогу.

Сонна, я не захотіла вставати на холод. Потягнула край ковдри на себе, присунулася трохи ближче до джерела тепла. Стало легше. За кілька хвилин потягнула ще трохи, скорочуючи відстань між нами, і нарешті вкрилася майже повністю.

Уже засинаючи, я відчула рух. Дем’ян потягнувся, перевернувся і раптом… згріб мене в обійми. Так міцно, ніби для нього в цьому світі більше нічого не існувало. Стало спекотно. Вириватися не хотілося – тепло дурманило. Я вивільнила одну руку, яку притискала до грудей, і завмерла.

Дем’ян не відпускав. Він продовжував обіймати мене крізь сон, обпалюючи шию гарячим подихом. Холод зник. На його місці з’явилося дивне, лячне відчуття спокою. Я змусила себе повірити, що все ще сплю, і знову поринула в забуття. Цього разу сон був куди приємнішим.