Розділ 28

Я повернулася додому ближче до вечора. Втомлено піднімаючись сходами, я перебирала в голові варіанти: як і коли розповісти Дем’яну про Варю? Той факт, що я спіймала його на гарячому, міг стати моїм козирем. Якщо він не погодиться допомогти по-доброму, у хід піде шантаж. Мене лякала сама думка про те, щоб псувати йому життя такими методами, але заради майбутнього Варі я була готова на все.

На кухні горіло світло – Дем’ян уже був удома. Намагаючись не шуміти, я скинула пальто і прослизнула в спальню. Переодяглася в просту домашню піжаму і впала на ліжко. Вставати не хотілося. Я розуміла, що розмови не уникнути – він явно хотів порозумітися, та й мені до болю хотілося знати правду про них із Ритою. Але рішучості бракувало.

Двері відчинилися. Дем’ян зазирнув усередину.

– Не чув, як ти увійшла. Де була?

– Яка різниця, – я неохоче сіла, поправляючи волосся.

– Тоді інше питання: хто тобі сказав, що бачив мене біля лабораторії?

Я завагалася. До цього моменту я не складала пазл, але тепер усе стало очевидним. Рита. Це вона написала мені, спровокувала, змусила зірватися в офіс і влетіти в кабінет саме в той момент... Невже це була постанова?

– Мені написала твоя дівчина, – видала я. – Що взагалі відбувається? Вона хотіла, щоб я прийшла і все побачила? 

– Їй це не вигідно, – відмахнувся Дем’ян, хоча в його голосі проковзнула тінь сумніву. – Вона не хотіла, щоб про нас дізналися.

– Якраз навпаки! – я вскочила з ліжка. – Раптом би ми одразу розлучилися, і вона нарешті отримала б тебе офіційно? Та без проблем! Не тримаю!

Я махнула рукою, показуючи на двері, але він тільки нахмурився, роблячи крок до мене:

– Не починай.

– А що не так? Мені цей шлюб взагалі не треба, як і тобі! Але я не хочу, щоб у моє життя лізли й намагалися його зруйнувати. Якщо хочеш піти – йди сам, я слова не скажу.

– Я не збираюся йти, – відрізав Дем'ян.

– А як інакше? Будете все життя ховатися по кутках, поки ніхто не бачить? А мені що робити? Теж завести коханця і затискатися з ним у підворіттях? Я не збираюся це терпіти. Вирішуйте свої проблеми, закопайте вже ворогів і дай мені розлучення!

– Нам його ніхто не дасть, Алісо. У наших колах так не робиться. Раз одружилися, то...

– То що? – я спалахнула. – Тільки не кажи, що це навічно! Я не хочу жити з тобою під одним дахом до старості. Я хочу нормальну родину, розумієш? З коханою людиною. А у нас що? Ти в офісі з Ритою, і всі твої співробітники в курсі, як ти зраджуєш дружині. Вона ж допомагала мені втекти тільки для того, щоб ти до мене не наближався?

– Одне іншому не заважає. Ти сама не хотіла цього шлюбу.

– Ось із нею б і будував життя! Нехай Рита тобі дітей народжує. Від нас же їх чекають, ти чув натяки на весіллі. Я не зможу тобі їх дати. Як ти збираєшся вирішувати це питання?

У Дем’яна на обличчі заграли жовна, погляд забігав по кімнаті. Здається, про це він не замислювався. Звісно, можна прикинутися: виїхати, всиновити дитину, видати за свою... Але як же це абсурдно.

– Поки що на нас не тиснуть. Далі буде видно, – глухо промовив він.

А я раптом подумала про своїх батьків. Чи було у них кохання, чи їх теж скували ланцюгами зобов’язань? Я ж навіть не їхня дитина. Раптом я створена для їхньої зручності?

Я ніколи не бачила, щоб вони обіймалися. Вони були чужими людьми, і в мене перед очима не було жодного прикладу здорових стосунків. З Філіпом я просто йшла за серцем... І тепер ця порожнеча всередині здавалася нестерпною. Я була готова відмовитися від усіх грошей світу, аби не повторити долю матері.

Я безсило опустилася назад на ліжко. Дем’ян відразу присів переді мною.

– Ти чого? До чого ти там уже додумалася?

– Занадто багато всього... – я відвернулася.

– Слухай, не думай про це. Ми тільки одружилися. Ти вчишся, та й, чесно кажучи, як мати моїх дітей ти мене не цікавиш.

– І де ми тоді візьмемо дитину, щоб пред’явити її батькам? – я подивилася йому в очі з нервовою усмішкою.

Дем’ян на мить відсахнувся, його погляд став порожнім. Він явно пішов у якісь свої, дуже темні роздуми. Мені стало моторошно від його мовчання.

– Що?

– Нічого. Пропоную жити як раніше. Граємо в щасливу сім’ю і не палимося.

– Серйозно? А як же твої ніжності з Ритою? Я буду мовчати, але якщо вас побачить твій батько чи хтось із партнерів? Сам будеш викручуватися.

– Викручуся, не хвилюйся. Головне – сама не попадися.

– А мені попадатися нема з ким. Я, на відміну від декого, чесна дружина.

– Слухай, «чесна дружино»... може, є все-таки щось, що мені необхідно знати прямо зараз?

Я напружилася. Про Філіпа говорити не було сенсу – це в минулому. Але Варя... Зараз я була занадто виснажена для цього зізнання.

– Можливо. Але я заговорю про це, коли прийде час.

– Тобто не зараз?