Розділ 27

– Послухай, – я взяла Варю за руку і посадила навпроти. – Не треба відповідати злом на зло, інакше ця ворожнеча ніколи не скінчиться. Він мстить тобі, ти – йому. Спробуй просто не реагувати. Якщо буде реальна загроза – борись, але не провокуй зайвий раз. Я поки не знаю точно, коли зможу тебе забрати, тому тобі треба триматися. Чуєш?

Варя неохоче кивнула, дивлячись у підлогу.

– Ми з ним уже двічі билися. У мене на коліні величезний синяк, – Варя підібгала ногу.

– Скажи йому, що справжні чоловіки не б’ють дівчат.

– Та він мудак, а не чоловік. Ой! – вона перелякано прикрила рот долонькою.

– Варю! – я мимоволі посміхнулася. – Ти де таких слів набралася?

– У нас вихователька так свого колишнього називає. І не тільки так... Але мені інші слова соромно казати.

– І не треба, – я нахмурилася. – Забудь про це. До речі, я привезла тобі солодощів. Є з ким поділитися?

Я простягнула їй пакет. Варя зазирнула всередину, і в її очах на мить промайнув живий інтерес.

– Так, у мене є дві подруги. Ми весь час разом граємося.

– От і добре. Значить, тобі тут... терпимо?

Варя ховала погляд, і мені здалося, що вона хоче збрехати. Напевно, вона й сама розуміла: зараз правда про те, як їй тут страшно, нікому не допоможе. Я не була готова її почути, а вона не була готова мене засмучувати.

– Я протримаюся. Але ти ж справді мене забереш?

– Обов’язково заберу, – я стиснула її долоні.

– А мої альбоми з фотографіями? Ти їх зберегла? – Варя дістала з пакета шоколадку з горіхами й почала неквапливо знімати обгортку.

– Так. Усе в мене.

У цей момент я згадала, що альбоми та її улюблений заєць залишилися в будинку батьків. Головне, що я встигла забрати найважливіші речі з квартири, де Варя жила з мамою. Ту квартиру, швидше за все, вже прибрала до рук її тітка – жадібна жінка, яку смерть племінниці хвилювала найменше. Вона навіть похорон організувати не спромоглася. Я тоді була в бігах і змогла тільки передати гроші, сподіваючись, що все пройде гідно.

Варя в цей час уже була тут і з матір’ю попрощатися не змогла. Може, й на краще. Я досі підтримувала в ній легенду про те, що мама на іншій планеті, на дуже важливому завданні. Нехай вірить у це якомога довше.

– І заєць? – Варя вирвала мене з роздумів.

– І він також, – я сумно посміхнулася. – Усі твої речі чекають на тебе.

Вона кивнула, зосереджено жуючи шоколад, і раптом завмерла, втупившись у мої руки.

– Красива каблучка. Ти тепер наречена?

Я важко видихнула і закусила губу.

– Так... Мене змусили вийти заміж за дракона, і ніхто не прийшов мене рятувати. Але тепер я вільна, ось – змогла приїхати до тебе. Намагатимуся бувати частіше. Тобі треба щось ще?

– Пістолет. Хочу Данила пристрелити, – вона абсолютно серйозно подивилася на мене, а потім дзвінко засміялася.

Я не стримала усмішки у відповідь, хоча жарт був гірким.

– Не можна. Якщо поранити людину, тебе можуть посадити в клітку.

– Я вже в клітці.

У мене перехопило подих. Я озирнулася і тільки зараз помітила решітки на вікнах – щоб діти не надумали втекти.

– Так... але та клітка буде ще гіршою. Там не можна гратися, там взагалі нічого не можна. Тому треба намагатися вирішувати все миром.

– Як ти? – Варя підняла на мене очі. – Ти вийшла заміж за дракона, щоб все владнати?

– Ні, я теж боролася до останнього. А виявилося, що треба було просто... піддатися. Але в мене був інший випадок. Усе від самого початку пішло не так. І я знайшла спокій з тим, від кого тікала.

– Я не хочу спокою з Данилом. Я хочу втекти, – вона вперто схрестила руки на грудях.

– Втечеш. Разом зі мною. Скоро я почну цим займатися.

Насправді я й гадки не мала, що робити. Життя руйнувалося. У Дем’яна є Рита, я йому не потрібна. А якщо викриється, що я батькам нерідна – тим паче. Розлучення неминуче, але тоді я точно не зможу удочерити Варю. Батьки й пальцем не поворухнуть. Єдиний варіант – Дем’ян. Якщо він змилується...

Ми розписані, і якщо він використає свої зв’язки, мені можуть віддати дитину. А далі – нехай котиться до своєї Рити. Я дам їм свободу, мовчатиму про все, аби тільки Варя була зі мною.