Розділ 25

Дем'ян

Аліса стояла у дверях, важко дихаючи. Було видно, що щось сталося, раз вона примчала сюди в такому стані. Але тепер вона застигла, дивлячись на почервонілу Риту і на мене – у пом’ятій сорочці та з диханням, що ще не встигло вирівнятися.

– Вибачте, – видавила вона, задкуючи до виходу. – Пробачте, я піду. 

Вона кулею вилетіла з кабінету. Я не розумів, як секретарка її пропустила. Невже Алісі вистачило просто представитися моєю дружиною? Але чи бачила вона тоді Маргариту? Навряд чи вона влаштувала б такий «сюрприз», знаючи, хто всередині. Втім, гадати було пізно.

– Чорт, – видихнув я, вставши із дивану. – Треба з нею поговорити.

– Може, я? – Марго виглядала по-справжньому наляканою. – Ми ж сестри…

– І що ти їй скажеш? Що спиш із чоловіком сестри? – я нервово усміхнувся. – Ні. Я сам.

Залишивши Маргариту в кабінеті, я кинувся в коридор. Встиг в останню мить: двері ліфта вже почали зачинятися, коли я ввалився в кабіну до Аліси.

– Те, що ти бачила… – почав я, намагаючись підібрати слова.

– Мені байдуже, – Аліса скривилася, відвернувшись до дзеркальної стінки. – Я не хочу зараз про це говорити. Якщо є що сказати – поясниш удома. Я нікому не розповім, не хвилюйся.

Я полегшено видихнув, але наступна її фраза змусила мене похолонути:

– Не очікувала тільки, що ти з моєю сестрою… І давно це у вас?

Я завмер. У голові промайнули варіанти відповідей, але, здається, моя пауза сказала їй більше за будь-які слова.

– Зрозуміло, – кинула вона. – Можеш повертатися до неї. Я не збираюся бігати й кричати, що ти наставляєш мені роги.

Ліфт зупинився, двері почали відкриватися на першому поверсі. Аліса зробила крок до виходу, але я раптом перегородив їй шлях рукою і натиснув кнопку верхнього поверху. Поки що покатаємося. Двері зімкнулися.

– Раз уже ми про вірність, – жорстко промовив я. – Ти ж теж із цим Філіпом сплуталася. До нашого ворога бігала. Молися, щоб батьки про це не дізналися.

– Особисто мені Філ нічого поганого не зробив! – скрикнула Аліса. – Це ваша ворожнеча! Я не знаю, які в нього були наміри.

– Не знаєш? – я ледь не розсміявся їй в обличчя. – У його родини план був такий: щоб Філіп завоював твою довіру, а потім переманив на свій бік. І якби ти не поїхала з ним з власної волі, він би тебе змусив. Пам'ятаєш ту сіру машину, куди він тебе ледь не тягнув? Він же не один тоді приїхав, мої люди багато чого дізналися, але ти навряд чи захочеш це слухати. За ними стояло чимало гріхів. І ти після цього бігала до нього? Я заплющив на це очі тільки заради сім’ї.

– А не треба було! – зірвалася вона на крик. – Я не хотіла за тебе заміж! Я просто жила своїм життям.

– Недовго б ти так прожила, враховуючи, у які компанії тебе тягнуло.

– Зате ти був би щасливий із Ритою, – вона схрестила руки на грудях.

Я вирішив змінити тему, розуміючи, що ми ходимо по колу.

– Навіщо ти прийшла? Щось сталося? Просто так ти б тут не з’явилася.

Ліфт знову зупинився. Якась жінка йшла до нас, але я відразу натиснув «закрити», не даючи їй шансу. Мені потрібна була відповідь.

– Тебе бачили біля лабораторії. Ти стежиш за мною? – Аліса пішла в атаку.

– А що ти там забула? – запитав я. – У тому районі «повз» не ходять. Є щось, про що мені варто знати?

Аліса завагалася. На мить мені здалося, що вона зараз розколеться і все розповість.

– Можливо, – тихо промовила вона. – Але не зараз. Я поїду додому, а ти… та роби що хочеш.

Розмову було закінчено. Щойно двері відчинилися, вона майже вибігла з будівлі. Я дивився їй услід і, на свій подив, відчував провину. Дивно: стосунки в мене з Маргаритою, а відчуття таке, ніби я зрадив Алісу.

Я повернувся нагору, але кабінет був порожній – Марго пішла. Напевно, так навіть краще. Сил на ще одне з’ясування стосунків просто не залишилося. Я впав на диван і втупився в стелю. Важкий видався день. Занадто важкий.