Розділ 22

Дем'ян

Аліса пробула в душі незвично довго, але я не наважувався її турбувати. Всередині ворушилося занепокоєння – хто зна що вона може зробити в такому стані, – та я вірив, що здоровий глузд переможе. Нехай подумає про все на самоті.

У якийсь момент мені навіть стало її шкода. Така юна, закохалася по-справжньому, а їй так зрадили. Але, з іншого боку, нехай звикає – у нашому світі це навряд чи остання зрада. Людям взагалі не можна довіряти, вони продадуть тебе саме тоді, коли ти найменше до цього готовий.

Поки її не було, я зазирнув у кімнату. Так розумію, спати тут мені не світить. Виходить, у гостьовій облаштуюся. Головне, щоб батьки не приїхали раптово й не побачили, наскільки ми з дружиною далекі одне від одного. Вони ще сподіваються, що в нас все попереду, не підозрюючи, що в мене і так усе чудово – щоправда, з іншою дівчиною.

Мене досі вражало, як швидко батьки змінили гнів на милість щодо Аліси. Вона ж на них пістолет наставляла, але мені вдалося переконати їх, що це просто нерви. Мені ж краще: зайва ворожнеча в домі зараз ні до чого.

Я дістав із шафи кілька своїх речей і випадково зачепив полицю Аліси. З-під акуратного стосу одягу визирав край паперу. Взагалі-то чужі секрети мене не цікавили, але якийсь внутрішній голос змусив мене відсунути її кофту. В очі впав логотип відомої лабораторії.

Невже хворіє на щось? А слідом обпекла інша думка – вагітність. Це був би найграндіозніший провал, якби вона носила дитину від цього виродка Варума.

Не втримавшись, я витягнув аркуш із конверта. Швидко пробігся очима по рядках і застиг. Імен не було – повна конфіденційність, – але цифри й відсотки говорили самі за себе. Генетична експертиза. Чиє ДНК тут порівнювали?

Про всяк випадок я сфотографував документ на телефон – завтра розберуся. Сховав конверт назад, намагаючись надати речам колишнього вигляду, взяв свій одяг і вийшов. Сьогодні вже занадто пізно для розслідувань, але вранці я насамперед навідаюся до цієї лабораторії. Здається, від мене приховують набагато більше, ніж я думав.

У коридорі я зіткнувся з Алісою. Вона щойно вийшла з ванної в короткій нічній сорочці – заледве до середини стегна. Невинна, здавалося б, річ, але на ній вона виглядала так мило. Моїх губ несвідомо торкнулася слабка усмішка.

– Ти як? – запитав я, намагаючись пом'якшити тон.

– Стабільно, – коротко кинула вона і, проскочивши повз мене в спальню, тут же замкнула двері.

Я тільки закотив очі. Ну й нехай дується, нехай ховається у своїй комірчині. Не моя справа. Сама винна, треба було думати, з ким спілкуватися. І водночас я розумів: її тупо обманули, і шансів розкусити професійного брехуна в неї просто не було.

Я зайшов у гостьову кімнату. Ліжко тут було зручним, але його не розстеляли вже пару років – відтоді, як тут востаннє ночували батьки. Я кинув речі в шафу і завалився на покривало, дивлячись у стелю. Думки весь час поверталися до того дивного конверта. Я з нетерпінням чекав на світанок. Адреса лабораторії на бланку була вказана чітко – і начхати мені на їхню хвалену конфіденційність.