Розділ 20

Дем’ян

Я ледь встиг за Алісою, коли вона раптово зірвалася з дому. Здавалося б, тільки-но приїхала – і ось знову тікає. Я не знав, де вона пропадала раніше, але це зникнення змусило мене піти слідом. Мені потрібно було перевірити все самому.

Спочатку вона йшла пішки, а потім я побачив її з якимось хлопцем. Варто було придивитися трохи, і до мене дійшло, у що я влип. Утім, як і вона. І особливо – Філіп, син нашого спільного ворога. Я чудово розумів, навіщо він її покликав, і, на щастя, опинився поруч вчасно. Спочатку ми з моїми людьми просто спостерігали здалеку, але коли я побачив, що вони збираються йти, нерви не витримали. Я до упору натиснув на газ.

Машина перегородила їм шлях. Усе було не випадково: її явно хотіли викрасти. Мабуть, Філіп не знав, як підібратися до неї інакше, а тут вона сама прийшла йому в руки – залишалося лише докласти трохи зусиль. Мої хлопці спрацювали чітко: нападників знешкодили, а Алісу швидко забрали.

Я ж не міг відірвати погляду від Філіпа. Мій помічник Андрій скрутив його і ледь стримувався, щоб не прибити хлопця на місці.

– Нарешті я знайшов синка цього виродка, – процідив я, підходячи ближче.

Філіп навіть не пручався, коли йому заламували руки. Зайві вуха та допомога сторонніх мені були не потрібні. Я різко вдарив його в живіт, а коли він зігнувся від болю, схопив за грудки й відтягнув за ріг будинку, в тінь.

– Ось тут і поговоримо, – я притиснув його до стіни.

У цей момент я відчув під його курткою важкість металу. Легко витягнув пістолет, покрутив в руці, відчуваючи холод сталі.

– Ти навіщо на зустріч із моєю дружиною зброю взяв?

– Не для неї, – крізь зуби виплюнув Філіп.

– Та невже? Думаєш, я не в курсі, що ти її викрасти хотів? Знову в ігри зі своєю клятою родиною граєте? Що вам від неї потрібно?

– Ну, тобі ж вона не потрібна, – огризнувся він. – І їй від тебе нічого не треба. А є ще я... і в нас усе було чудово.

– Не вірю, – я перебив його, посилюючи хватку. – Прикидаєшся, щоб заманити у свої ланцюги, з яких вона потім не вирветься. Ти ж ще в день весілля хотів її забрати, мені просто пощастило, що вона відмовилася. Я бачив тебе на камерах, Варум.

– Ну молодець, – Філіп знущально закотив очі й скинув каптур.

Тепер я бачив його обличчя повністю. Миловидний. Зрозуміло, що Аліса в ньому знайшла, але як же сильно вона помилялася, довірившись цій людині.

– Не дай боже ти ще раз попадешся мені на очі, – я смикнув його за грудки, притискаючи до бетонної стіни. – Задушу власноруч. Зробив би це зараз, та руки бруднити не хочеться. Але якщо хтось із твоєї родини наблизиться до моєї дружини – розстріляю всіх. Почув?

– Постараюся не забути, – зухвало кинув він.

Ця нахабність мене вразила. На записах і при випадкових зустрічах він здавався іншим: стриманим, вічно усміхненим. Мабуть, він умів вводити в оману не лише мене. Я стримав порив ударити його знову, сховав трофейний пістолет у кишеню і закрокував до машини. Розмовляти більше не було про що.

Аліса вже сиділа в салоні, втиснувшись у дверцята й дивлячись у порожнечу. Мої люди спостерігали зовні, а двоє невдалих викрадачів мовчки чекали на Філіпа.

– Поїхали, – шепнув я водієві. – За рогом висадіть нас, а самі – за ними. Очей з них не спускати. Мені потрібно знати адресу його лігва.

Машина рушила. У салоні стояла важка тиша. Ми звернули в найближчий провулок, і нам довелося вийти. Аліса слухалася беззаперечно, не ставлячи запитань, наче перебувала в трансі. Ми залишилися біля дороги, поки автомобіль розвертався, щоб продовжити стеження. Скоро до моїх хлопців прийде підкріплення, машину замінять, і «хвіст» стане невидимим.

Я викликав таксі. Поки ми стояли на зупинці, я помітив, що Аліса тремтить, кутаючись у пальто, ніби ніяк не може зігрітися.

– Що відбувається? – вона підняла на мене очі, сповнені болю й нерозуміння.

– Ти хоч раз цікавилася його справжнім прізвищем? – запитав я, дивлячись на неї. – Філіп Варум. Син тієї самої родини, яка роками псує нам життя.

– Важко повірити... – прошепотіла вона.

Я розстебнув пальто, показуючи пістолет у внутрішній кишені.

– Це він приніс на зустріч із тобою. Мабуть, на випадок, якби ти не захотіла йти добровільно. Поїхали додому. Там розкажеш мені все від самого початку.