Розділ 18

Ближче до вечора телефон завібрував. На екрані висвітився номер Дем’яна.

– Що? – відповіла я, намагаючись, щоб голос звучав максимально байдуже.

– Ти де? – вимогливо запитав він. У слухавці чулося гудіння дороги. – Давай я заїду, заберу тебе.

– Я гуляю. Повернуся сама, – відрізала я, розглядаючи своє відображення у вітрині книгарні.

– Я хотів би застати тебе вдома, Алісо.

– То в чому проблема? Приходь раніше, а не коли я вже десятий сон бачу, то й застанеш. Усе, бувай!

Я скинула виклик, не чекаючи відповіді. Додому мені було не можна, інакше потім не зможу забрати результати. І нарешті за десять хвилин пискнуло сповіщення.

Я майже бігла назад до лабораторії. У голові пульсувала одна думка: навіщо я це роблю?

Сподівалася переконатися, що мої батьки – просто деспотичні тирани, але все ж таки мої? Переконатися, що їхня холодність – просто вада характеру, а не факт, що ми чужі?

Дівчина на реєстратурі, та сама, з довгим чубчиком, мовчки простягнула мені конверт. Я почала розривати його прямо там, біля стійки, поки вона щось зосереджено клацала в комп’ютері. Пальці не слухалися. Я дістала аркуш, пробігла очима по таблицях і термінах, поки не наткнулася на сухий рядок із відсотками.

25%.

Світ навколо хитнувся.

– Що це означає? – я заледве впізнала власний голос і тицьнула аркуш дівчині. – Я просила тест на спорідненість.

Вона відірвалася від монітора, вчитуючись у результат.

– Ви його й отримали, дівчино. Сюди дивіться, – вона вказала мені пальцем.

Ймовірність батьківства 0%. Виявлено спорідненість другого ступеня (25%).

– Спорідненість підтверджена, але ви не є найближчими родичами першого порядку.

– У сенсі? – я вчепилася в край стійки. – Що означає «двадцять п’ять відсотків»?

– Це означає, що ті люди, чиї зразки ви принесли... вони вам не батьки, – вона знизала плечима з таким виглядом, ніби повідомляла прогноз погоди. – Але ви не чужі. Спорідненість є з кимось одним, просто вона більш далека. Це може бути племінниця й тітка, або ви – донька брата чи сестри одного з цих людей. Розумієте? Ви – частина їхнього генеалогічного дерева, але не їхня донька.

Я її більше не чула. Ноги стали ватяними, я дійшла до найближчої лавки й рухнула на неї. У голові все змішалося.

Виходить, я не просто «невдала дитина». Усе набагато гірше. Я – донька когось із їхньої рідні. Може, сирота, яку підібрали з жалості?

Я знову і знову дивилася на цифру «25». Навряд чи це помилка. Приватні лабораторії за такі гроші не помиляються. І раптом мене пройняв холодний піт: це ж мій шанс. Мій квиток на волю. Варто показати цей аркуш Дем’яну та його батькам, заявити, що я – «підробка», не та спадкоємиця, яка їм потрібна для союзу, і вони самі анулюють цей шлюб. Вибухне грандіозний скандал, але я буду вільна.

Тільки от чи знала я, хто я насправді? Чи знають «батьки», що я в курсі? А раптом мене підмінили в пологовому?

Я сховала конверт глибоко в рюкзак, подалі від чужих очей. Викидати його не можна – це моя єдина зброя. Але перш ніж іти в атаку, мені потрібно було більше інформації. Та поки що я не мала жодного уявлення, де її шукати.