13 Розділ

*Евеліна

Пройшло пару днів після того вечора. Влад так і не появився. Де він? Що він? Я не знаю. Я йому писала кілька разів, але він не відповідав. Охорона сказала, що в нього з'явилися якісь важливі справи за кордоном. Чи правда це чи ні не зрозуміло. Якби в нього з'явилися якісь справи він міг би і написати. Навіщо мене ігнорити стільки часу. Образився чи що? Чесно кажучи цих пару днів мені як і легше так і важче. Легше тому що я можу подумати над цим всім, важко тому що я хвилююся за нього. Можливо в нього щось сталося. Його бізнес пов'язаний як із землею який перейшов йому від батька, так і зі зброєю та клубами. Мені на початку наших перших відносин не подобалися ці його бізнеси. Але його відговорки, що він не може покинути свої друзів і закинути бізнес з зброєю. Такі собі у нього друзі. На скільки я пам'ятаю в одного з них клічка Шрам. Ну така собі клічка. Цікаво як же його там називають? Лев чи шо? 

Мене поїдають думки, що з ним щось сталося тому я позвонила Юлі і попросила кудись сходити сьогодні увечері. А що? Я скоро стану вільною людиною. Але її запропонована ідея мені щось не дуже і сподобалася.

–Юля, я не піду в той клуб знову! 

–Ну Еля, давай значить в якісь інший? 

–Окей. В інший піду, а в цей ні ногою. 

–Гаразд, я зараз знайду якийсь інший. А ти давай там розказуй, що сталося поки я буду шукати.

–Нічого доброго. Він вже не з'являється кілька днів. 

–Ну може він у відрядження поїхав. 

–Ну то ж можна було б написати хоч щось. А може я тут хвилююся? 

–Так подруго не розкісай, я нашла куди ми сьогодні підемо. 

–Ну і куди? 

–Клуб "SkyBar". 

–Добре, тоді скидай адресу. 

–Елю, тільки щоб у 8 була там як штик.

–Та добре добре. Все давай, до зустрічі.

Я вимкнула та почала готуватися. Весь час я дуже сподівалася, що в двері зайде Влад з недовольним виразом обличчям і скаже, що я нікуди не піду. Але цього не сталося. О восьмій годині я вже була біля клубу "SkyBar". Юлі досі не було, сама на мене кричала щоб я не запізнилася, а сама десь лазить. Але через кілька хвилин вона стояла вже біля мене. 

–Юля, де ти була? Сама сказала не запізнюватися. 

–Еля, я думала що ти хоч на кілька хвилин та запізнишся. Тому і не сильно спішила. 

–Гаразд.Ходімо вже, не даремно ж я вдягнула цю сукню за яку Влад мене б повісив якби побачив. 

–Ну хто ж його зна. Може б він хотів би її з тебе зняти?-усміхнулася подруга та підмигнула. 

–Ага звісно, а потім на ній і повісити.

Ми зайшли до клубу з гарним настроєм. І сподіваюся, що з таким настроєм і вийдемо. Хоча, що тут може статися? Юля потягла мене спочатку до бару, де ми замовили кучу напоїв, а потім на танспол. Я спочатку не дуже хотіла веселитися і так дальше, але пару коктельчиків мені допомогли хоч трохи розслабитися. Я весь час оглядалася та сподівалася, що от заре зустрінуся поглядом з Владом. Але цього не сталося, зате до мене підійшов якісь молодий чоловік. Він ввічливо запросив мене потанцювати з ним, але я відмовила легко та швидко. Не хочу я не з ким знайомитися та танцювати. Краще посиджу у куточку та наглядатиму за Юлею. Знаючи її вона може накоїти великих проблем. Не перший раз це проходимо. Наші походеньки по клубам закінчувалися тим, що вона опинилася у когось дома і мені потрібно було її витягувати. Або вона розбивала комусь голову бутилкою і ми до ранку сиділи у відділку поліції. Тобто можна сказати, що наш спокійний вихід з клубу був тільки разів 5 з 15. Отака вже в мене ця Юлька. От і зараз вона причепилася до когось або навпаки. Я побачила біля неї високого та гарно чоловіка. Десь я раніше його бачила, де саме не пам'ятаю. А він тут не сам, мабуть друг його. Він стояв спиною до мене, а лицем до Юлі та того чоловіка. Його статура та плечі мені когось нагадували, так само як і зачіска. Ці двоє та Юля про щось говорили, а потім Юля визирнула до мене та покликала. 

–Елю ходи сюди.-я встала та пішла до них.Напів дороги той чувак який стояв до мене спиною повернувся і в ту ж мить я застигла на місці. То був Влад. Опачки. Попала я по повній. Я почала відтягувати сукню до колін. Хоча це було не можливо. Він тільки слідкував за моїми рухами, а потім посміхнувся. Я дійшла до них, та стала біля Влада. 

–Яка зустріч.-Влад притиснув мене до себе.–Привіт дружинонько, не думав тебе ту зустріти. 

–Те саме і я не думала. Може ти скажеш де стільки часу пропадав? Можливо я хвилююся, а ти по клубам шастаєш. 

–Видно як ти хвилюєшся, що бідолашна сама тут опинилася. 

– Та от подумала, може тебе тут зустріну. І бач яка удача.-я посміхнулася у відповідь тою ж самою посмішкою, що і він. 

–Удача так удача. То може поїдемо додому? 

–Еее яке додому? Взагалі-то я їх ледь витягла сюди. А ти тут прийшов і зразу додому. Не багато ти на себе береш Левицький? Як не як Еля моя подруга.

–Окей, ми залишимося тут не надовго.

–Ооо це вже друге діло. Еля, ми йдемо танцювати.-сказала Юля і схопивши мене за руку потягла танцювати.

–Я не хочу.-почала вириватися і заперечувати. 

–Ні, ти хочеш. Ну пішли, будь-ласка.-почала вмовляти мене Юля, а я не могла відмовити її щенячому вмовляні. Ми танцювали дуже довго. Мабуть все-таки на мене подіяли коктейлі тому я так почала відриватися та відчувати музику тілом, а ще я відчула гарячі руки в себе на талії. Руки які були мені так знайомі. Я повернулася до нього обличчям. На його обличчі спочатку була злість та обурення, а потім з'явилася посмішка коли мої руки обгорнули його шию. 

–Мишко, ми їдемо додому. 

–Я не хочу!-почалося тепер і в мене обурення, якому я здивувалася б на другий день коли мені це розказували. 

–Ми їдемо додому. Це було не питання, а твердження. Так що іди прощайся з Юлею і ми підемо. 

–Злий і паршивий кіт.-я показала йому язика і пішла прощатися з Юлею. 

Попрощавшись з нею я задерда голову і пішла до виходу, але Левицького це тільки розсмішило. Ну нічого-нічого посмійся. Через 2 тижні не буде над ким сміятися. От тоді я побачу як ти заспіваєш. Хоча, що тут говорити? Він у перший же день знайде іншу, може і сестричку мою собі під бік прихопить. Бісить мене це все. Влад мене перегнав щоб відкрити мені дверцята, але я ще та бунтарка. Тому обійшла машину та сіла з іншого боку. Думала збіситься, але фіг там. Ще більше почав сміятися. Побачивши це я сіла надувшися і повернулася лицем до вікна. Він наказав водію їхати додому та попросив відкрити перегородку між ним та нами.