11 Розділ

Наш поцілунок тривав не довго. Чому так? Тому що мені вже це набридло. Я відштовхнула Влада і та встала на ноги.

– Запам'ятай, ти не маєш права мене цілувати! 

–Маю, ти моя дружина! 

–Це не надовго.

Я розвернулася та пішла. Яке він має право? Я ж сьогодні куплю білети на завтрашній перший рейс до Америки. Я пішла на вулицю та попросила машину. Думала спочатку, що фіг хто мене пустить до того міста. Але вже ж таки через 10 хвилин машина рушила до міста. Я приїхала до магазину з одягом. Купила не багато, так як я не дуже люблю витрачати гроші на даремні покупки. Забігла ще у кафе, захотілося ароматної Львівської кави. В цьому кафе вона найкраща. Заходячи натрапила на давнього друга Сашу. 

–Привіт Елька.

–Саша? Ооо Божечки як ми давно не бачилися.-я його міцно обняла. Саша це мій друг з Америки. Ми навчалися в одній групі. Але він забрав документи і переїхав назад до України. Я не з ким з одногрупників так спілкувалася як з Сашею. Він завжди знаходив як мене розвеселити, завжди купляв моє улюблене лате і щоранку зустрічав біля універу. Мої подруги з Америки говорили, що я йому прдоббаюся. Але я це все списувала як на просте спілкування, можна так сказати найкращий друг. 

–Я так за тобою сумував. 

–Я теж. І як твої справи? 

–Чесно чудово. Я тепер власник великої фірми. 

–Ого вітаю. І як це ти так швидко встиг мавпочко?-цей так сказать псевдонім я придумала коли Саша підслизнувся на шкурці від банана. 

–Може замовимо кави і я тобі все розповім? 

–Так, можна було б. 

Ми замовили каву і сиділи говорили. Він розповів, що його бізнес перейшов йому від батька. Зараз він власник великої та успішної фірми з виготовлення ювелірних прикрас. Я дуже рада за нього. А я розповіла, що вийшла заміж. Звісно ж я не розповіла всю історію мого заміжжя, але Саша підтримав і сказав що радий за мене. Ми вже допивали каву як раптом не звідки з'явився Влад. Він підсів до мене та приобняв за плечі. 

–Привіт Сашко. 

–Влад? 

–Так, здивований? 

–Ну друже нашій зустрічі ні, а от те що ти обняв Елю то так. 

–Елю значить? Кохана ти не розповідала, що знаєш Сашу Мінського.-я теж не знала, що ти його знаєш. І що тут взагалі відбувається? Звідки вони один одного знають? 

–Кохана? 

–Так, ми одружені. Ти ще не бачив новин? 

–Бачив, але не знав що це сама моя Еля.

–Моя? Кохана я щось не знаю?-він знову звернувся до мене з цією посмішкою диявола. В його голові погані думки, такі як наприклад вдарити Сашу. Як це зрозуміти, а дуже легко. Він як хоче вдарити тре шкіру на шиї. І зараз він це робить. Ооо починається. Я схопила його за руку і переплила пальці. 

–Влад спокійно. 

–Тобто твоя. Друже ти не ображайся. Я випадково. 

–Випадково так випадково. 

–А як ви познайомилися? 

–А ми вже давно знайомі. Колись навіть зустрічалися.- і знову дивиться на мене цим поглядом.-так кохана? 

–Так. 

–Почекайте, Елю це ж часом не той самий Влад через якого ти постоянно плакала і ходила як побита.-ну от хто його за язика тягнув? 

–Ну виходь той самий.-сказав Влад.

–Елю, з тобою зараз все добре? 

–Так так, не хвилюйся Сашко. Все добре. Ми вже мабуть підемо? Влад пішли.-я помічаю як у Влада вже іскри з очей летять. І знову цю шиї тре. Я знову схопила його за руку і почала висовувати його зі столу.-пішли. 

Ми встали зі столу, а за нами і Сашко. Він підійшов до мене і обняв. Потім шепнув на вухо.

–Якщо потрібна допомога ти завжди можеш подзвонити. 

–Добре, дякую.

–Ну, що ж до зустрічі Елька. Ну і тобі не хворать друже.-він посунив руку для пожаття. Влад відповів та шепнув на вухо.

–Побачу біля Елі убю!-розвернувся, схопив мене за руку і пішов. Я розвернулася і помахала Сашку. 

–Махай, махай ти більше його не побачиш. 

–Влад ти нормальний? Це мій друг. І взагалі відпусти мою руку, мені боляче. 

–Знаю я таких друзів. Ти зараз сідаєш у машину і їдеш додому. 

–Добре. 

–Доречі, вдома можеш мене не чекати. 

–Тобто? 

–Тобто сьогодні я не буду ночувати вдома. 

–А де? 

–Тебе це хвилювати не має.- ну як завжди. Окей. Немає так немає. Я вихватила руку і пішла вперед. Сіла в машину і наказала водію вести мене додому. 

Приїхавши додому мене зустріла така картина. У кухні стоїть дівчина років 25-27 та щось готує. 

–Доброго дня, а ви хто?-вона розвернулася до мене і посміхнулася. 

–Доброго дня, я Олена. Нова робітниця. А ти хто така? 

–По-перше ми з вами не переходили на ти, а по-друге я дружина Левицько. 

–Вибач...те, я думала що тут живе тільки Влад. 

–Не Влад, а Владислав Максимович. 

–Гаразд Владислав Максимович.

Ну нормально це все? Де він її знайшов? 

–Я Евеліна, для вас Евеліна Олександрівна. 

–Приємно познайомитися. 

–Вибачте, але це не взаємно. 

Я розвернулася і пішла. В спину тільки почула як вона просичала щось поганенько про мене, але я не надала цьому значення. Просто потім розкажу їй правила цього будинки. Які спочатку потрібно придумати. Але перший пункт ніяких Владів, а тільки Владислав Максимович. Влад так і не прийшов ночувати. Я писала пару разів, але він не відповідав. Тому я видалила їх і лягла спати.