9 Розділ

Евеліна

Після тієї ситуації в клубі Влад сказав, що йому потрібно їхати у відрядження. Ми так і не поговорили нормально. В нас як завжди розмова кінчається непорозумінням і тим, що Влад йде геть грюкнувши дверима. Та з ним взагалі спокійно поговорити неможливо. Він не слухає мене та не хоче ніяк зрозуміти. І саме після останньої розмови, яка знову перетворилася в скандал він заборонив мені їздити в місто. А пояснив це тим, що у місті небезпечно. Яка небезпека може бути? І взагалі нормальні люди таке роблять? А так я ж забула він же псих. Псих.І сьогодні я нарешті вискажу все, що накіпіло. Він має приїхати приблизно в 7 вечора, а зараз якраз така година. Потрібно спуститися і зустріти чоловіка. Звісно не для обіймів та поцілунків як в нормальних шлюбах, а для того, щоб висказати все, що накіпіло. Марія Іванівна вже давно пішла, а охорона немає почути крик та можливо побиття тарілок. І ось настав час, тобто приїхав мій чоловік і зараз ми з ним поговоримо. Звісно якщо він мене вислухає і не буде ставати свої п'ять копійок то можливо все обійдеться тихою розмовою, а не гучним скандалом. Я відразу спустилася на зустріч Владу. Він як не дивно був у хорошому настрої.

–Ооо моя дружинонька вирішила зустріти свого коханого чоловіка?-та він не те що був у хорошому настрої, він був п'яний. От і поговорили називається. 

–Чоловіче ти чого п'яний? 

–Того! А що не можна?-він ледь стоїть на ногах. Ну і як тепер мені бути? Що мені робити з п'яним чоловіком який вище за мене на три голови? Я ж його навіть до сходів не доведу.

–Господі пий скільки хочеш. Хоч помри від алкоголю!

–От і помру.-от чесно маленька дитина. І це він ще щось казав про мою дитячу поведінку? 

–Гаразд дитино, пішли я тебе в кімнату заведу. 

–Не хочу.

–Влад не біси мене і пішли в кімнату!

–Я не хочу!

–Ну той сиди тут! Мені, що більше всіх треба чи шо? 

–Ну той провалюй звідси! Набридла. 

–А це я тобі набридла? Ну то вибачаюся, що заважаю тобі жити. І я тебе не просила одружуватися на мені! А якщо так сильно набридла то я можу піти!-чомусь ці слова мене дуже зачепили. Здається нічого такого немає. Не перший раз чую таке, але саме від Влада я не хотіла цього почути.

–Йди.-спокійним та врівноваженим голосом відповів Левицький.

–Гаразд.-от тепер кінець.

Я пішла на верх щоб взяти телефон і сумочку. Сьогодні переночую в Юлі, а завтра візьму квитки на перший рейс в Америку. Хай живе тут як хоче і з ким хоче. Спустившись я побачила, що Влад сидить за столом, склавши руки на грудях. Я пройшла повз нього до виходу, але не встигла навіть двері відчинити як Влад схопив мене за руку та притиснув до стіни. 

–Відпусти!

–Ні.-його запах зводить мене з розуму. 

–Ти сказав піти отож я піду.

–Я цього не казав.-ці очі. Боже допоможи мені.

–Казав не казав, яка різниця? Я всеодно раніше чи пізніше піду.

–Ти нікуди не підеш.-промовив так ніби і справді ніколи не відпустить. 

–Я хочу розлучення!-не хочу, але мені немає більше сил боротися з цим всім. Я хочу прожити нормальну та спокійне життя, а не жити з бабієм який в любу секунду може зрадити. 

–Цього не буде!-притиснув ще сильніше до стіни. 

–Буде! Навіщо цей шлюб, якщо він ніяк тобі не приносить ніякого задоволення так і мені. Щастя не можна побудувати на брехні, зраді та тому що ми не кохаємо одне одного. 

–Я сказав ніякого розлучення!

–Ти думаєш, що я залишуся жити з тобою? 

–А в тебе немає більше ніяких варіантів, тому піднімайся в кімнату та лягай спать. 

–Я всеодно рано чи пізно розлучуся з тобою.-я відпихнула його від себе і попрямувала до сходів.

–Чому ти так хочеш розлучення?-запитав Влад мені в спину. 

–Бо я кохаю іншого.-не чекаючи відповіді я пішла на верх з надією, що Влад залишить мене в спокої за ці слова. Так ці слова були не чесними, але по іншому не вийде звідси піти. Тепер моя головна ціль піти з цього дому не озираючись. 

Я довго не могла заснути, тому ранок для мене був не дуже хороший. Вже восьма година. Відсутність вчорашньої вечері дав про себе знати. Потрібно піти поснідати. Я прийняла душ, передягнулася та спустилася до кухні. За столом сидів Влад, а біля плити стояла Марія Іванівна.

–Добрий ранок Марія Іванівна.-привіталася з жіночкою та сіла за стіл. 

–Добрий ранок красуне, виспалася?

–Не дуже, а ви?-я помітила косий погляд Влад на собі.

–Я добре спала. Хотіла вас дещо попросити дітки.

–Що?-спитав Влад перевівши погляд на Марію Іванівна. 

–Я вже старенька, не дуже справляюся з своїми обов'язками. Можливо вам краще взяти іншу людину? 

–Ви що здуріли?-брови Влада підлетіли вгору-ніяких інших. Я вас нікуди не відпущу. 

–Владику я розумію тебе, але мені вже важко справлятися таким великим домом. 

–Гаразд тоді я оберу ще одну хатню робітницю, але ви залишитеся тут. Після смерті мами як мені бути без вас? 

–Гаразд Владику. Хай буде так як ти захочеш.

Влад дуже любить Марію Іванівна, як я зрозуміла вона йому замінила маму. В цьому я співчуваю Владу і знаю як це важко рости без матері.