8 Розділ

–Привіт друже.-я потиснув руку Олегу.

–Привіт.-відповів він, а я тим часом примостився на сусідньому стільчику. 

–Як обстановка?-спитав в Олега повертаючись до бармена.-Стакан віскі. 

–Та поки що тихо. Ти сам? 

–Як з'ясувалося що ні. 

–Тобто? - я кивнув у бік Елі яка відривалася на танцполі з якоюсь дівчиною.-А тепер ясно.

–А де Оля? 

–Немає.

–Тіпа вдома? 

–Тіпа ми розсталися. 

–Ого, а чо так? 

–Їй не подобається мій круг спілкування.

–Ти не засмучуйся, таких дівчат як вона повно. 

–Ага. Доречі, а шо то за дівчина танцює біля твоєї Елі? 

–Не знаю. Подруга мабуть. 

–Гарна.

–Ну норм як на мене. 

–Може підемо до них?-кивнув Олег в їхню сторону. Іти чи ні? Піду то не витримаю її танців біля мене, а не піду то пожалію. Ні краще буду жаліти чим не витрамаю. 

–Ти йди, я потім прийду. 

–Ну як хочеш. 

Я то хочу, але які будуть наслідки після цих танців знає лише Бог. А він то знає, що я не витрамаю таке. З тих пір як пішов Олег пройшло 20 хвилин. Потрібно вже їхати, але не хотів псувати таку атмосферу. Еля танцювала дивлячись на мене. В одну мить я хотів встати і піти до неї, але мене хтось помалу взяв за руку. 

–Привіт котику. - Софа. От тільки її тут не хватало.

–Що ти тут робиш? 

–Тобто що? Я прийшла на відкриття твого нового клубу. Звісно назва така собі, але це не важливо. 

–Як на мене нормальна назва. 

–Ну це як для тебе. Може потанцюємо? 

–Не сьогодні. 

–Котику, чому ти став такий холодний до мене? Я більше тобі не потрібна? 

–Софа неверзи дурниць. Ти мені ніколи не була потрібна. Ми з тобою просто спали. Я тобі говорив, що ніяких ніжностей, ніяких зізнавань в коханні не буде! 

–Ну котик, я ж тебе люблю!-Ой Боже, любить вона мене. Ага канешно любить. Грошики вона мої любить. 

–Софа я тобі все сказав! Тепер відчипися від мене.- я відвернувся від неї щоб найти мишку і поїхати додому, але чомусь я не бачу ні мишку,ні Олега, ні тої дівчини. Так так цікаво. Я набрав Олега. Гудки йшли пару хвилин, але вже на секунді коли я хотів вимкнути Олег підняв слухавку.

–Ти де?

–На виході. 

–Еля де? 

–Зі мною. 

–Чекайте мене там, я зараз буду. 

–Добре. 

Я вимкнув і пішов до виходу. Мишка стояла в обіймах тої дівчини, а Олег біля них. Спочатку я не побачив сліз які котилися по щоках Елі, але підійшовши ближче побачив. Я підбіг до неї.

–Елю, що таке? 

–Влад не чіпай її.-стала переді мною та дівчина. Зблизька я пізнав її. Це найкраща подруга Елі. 

–Юля відійди!-крикнув до неї і знову підійшов до Елі. 

–Мишко, що сталося?-я взяв її за плече. 

–Нічого!-крикнула Еля на мене і пішла до машини. Господі дай мені сил. Я ж тільки на кілька хвилин відвернувся. 

–Олег, що сталося? 

–Поки ти розмовляв з Софою до Елі почали приставати якісь типи. Вона кликала тебе на допомогу, але ти не чув. 

–Які блять типи? 

–Не знаю. Я спочатку не бачив, потім чую що хтось кличе тебе. Повернувся, а там Еля в сльозах і виривається з лап якихось відморожених. Я підійшов, розігнав їх і ми пішли до виходу. 

–Сука! Юля йди до Елі, а ми з Олегом подивимося камери.

–Добре.-відповіла Юля і пішла до машини, а ми з Олегом в клуб. 

Евеліна 

Мене досі трусить від тих подій. Все ж було добре. Я, Влад, наші погляди, але всі ці моменти перекривають ті два чоловіка. Що їм було потрібно від мене? І вони полюбому знали мене і Влада. Ті їхні слова "А ти гарненька, повезло Левицькому". Ці слова досі в моїй голові. Значить вони точно знають Влада. Влад. Скільки разів я кликала його на допомогу? Але він був зайнятий свою кіцею. Можливо він чув мене? Просто не хотів допомогти. Ні. Влад не такий. Чи такий? Господі я вже заплуталася. Мені потрібно додому і просто виспатися. Мене взагалі хтось сьогодні додому завезе? Двері відчинилися. 

–Елю, все добре? 

–Нефіга не добре!- я зла на Юлю, якби не її бажання затягти мене в клуб такого не сталося. Хоча я і справді не маю права злитися на неї. 

–Елю пробач мене. Пробач, що затягла тебе в цей клуб. 

–Гаразд, сталося що сталося. Де Влад? 

–Пішов дивитися камери.

–Навіщо? 

–Щоб найти тих типів які приставали до тебе в клубі. 

–Йому що немає більше чим зайнятися? 

–Знаю, але...-Юля не встигла договорити тому що ми почули якийсь шум на дворі і голоса. Один з голосів належав Владу. Він кричав.

–Ну що ж розберемося? 

–Чувак ти хто такий? 

–Я зараз вам скажу хто я такий!-після цих слів я почула удар. Я мігом вискочила з машини. Влад вдарив одного з тих чоловіків. Другий налетів на нього, але не встиг вдарити бо його перехопив Олег. 

–Ей ти шо робиш?-на ноги підвівся той що ліг перший. 

–Ти ще не здох? То зараз здохнеш!- Влад знову накинувся на нього. Той впав на землю і почав получати удар за ударом. Ні! Я не можу на це дивитися. Тим більше як Левицький мучить і себе і когось. Я підбігла до них і почала відсовувати Влада. 

–Влад заспокойся! Прошу досить!- він ніби не чув мене.-Влад відпусти його! Влад! Влад! Мені страшно!

Після фрази "мені страшно" він зупинився. Він встав з того типа і підійшов до мене. Дурак. Ідіот. А якби з ним щось сталося. А якби ті хлопці були сильнішими за нього. Моя рука чомусь автоматично зарядила йому доброго ляпаса, а за тим обійняла.

–А якби з тобою щось сталося?-сльози довго не затрималися. 

–Мишко все добре.- він гладив мою спину своїм лапищами. 

–Ти ідіот!-все що могла сказати я.

–Але ж твій ідіот.- посміхнувся кутками губ. Не мій. І ніколи не станеш моїм.