5 Розділ

*Влад 

Після розмови з Евеліною я поїхав в клуб. Бісить мене ця дівка. Хоча сука без неї моє життя нічого не варте. В клуб я поїхав не сам, а з своїм найкращим другом Олегом. Звісно Олег мене зупиняв, але хіба це можливо? Мені до бісиків хотілося напитися. Приїхавши в клуб який належить мені я пішов у віп зону. Попросив в Олега принести пляшку хорошого коняку і намагався розслабитися. Хоча це важко вдавалося. Олег намагався мене розвеселити, але в нього це не вдавалося. Мій настрій після розмови з мишкою пішов коту під хвіст. Потрібно зняти напругу і мені в цьому допоможе Софа. Тому мені швидко потрібно їхати до неї. А чому б і ні? Приїхавши до Софи я вагався чи потрібно мені це. Я одружений. Тай ще Еля заснула ображана на мене. Потрібно швидко їхати додому. Приїхавши я відразу пішов до кімнати. Еля спокійно спала, а я ніяк не міг відвести погляду від неї. Моя мишка така гарна і смішна коли спить. Мені так захотілося лягти і обійняти її, але не можна. Потрібно йти поки не пізно до кабінету. 

*Евеліна

Прокинулась я у поганому настрої. Голова болить до нестями. В нього хоч є аптечка? Потрібно спуститися і попросити знеболююче. Я спустилася на перший поверх. За запахом відчула, що в кухні хтось готує сніданок. Потрібно піти до кухні і попросити таблетку. Зайшовши я побачила жіночку яка жарила омлет. Жіночка не велика зростом, років п'ятдесяти. Вона повернулася до мене і приємно посміхнулася.

–Добрий ранок. Я Марія Іванівна власник цієї кухні.-досі з посмішкою промовила вона.

–Добрий ранок. Я Евеліна можна просто Еля, дружина Влада.

–Нарешті ми познайомилися, Влад стільки про тебе розповідав. 

Влад розповідав про мене? Цікаво що саме. 

–Сонечко ти омлет любиш?

–Люблю.

–Тоді сідай за стіл, зараз я тебе нагодую. В мене такий смачний омлет, що добавки просити будеш. 

–Дякую, а ви не знаєте де Влад? 

–Звісно, що знаю. Він вже давно в офіс поїхав.-Марія Іванівна поставила тарілку з омлетом переді мною.-Доречі він просив передати щоб до 7 ти була готова. Ви поїдете на якісь захід. 

–Добре, дякую за омлет. 

Цілий день я була на голках. За дві години до заходу мені принесли гарну сукню. Я не поспішала її одягати. Сиділа, дивилася на неї. В моїй голові стільки питань, але відповіді не на одне немає. Потрібно позвонити Юлі. Вона завжди допоможе мені з цими питаннями. 

–Привіт Юля. 

–Привіт Елька. Ти нарешті згадала, що в тебе ще досі є найкраща подруга?

–Юлясік пробач, що забула за тебе. В мене заре таке в житті відбувається, що то капець. 

–Що сталося? 

–Я заміж вийшла.

–Що?-от прям бачу її здивоване лице. 

–Я сама в шоці. 

–Подруго ти совість маєш?

–Здається маю. 

–То якої матері я щено дізнаюся, що ти сучка крашана заміж вийшла? 

–Юлька сяд і слухай!

–Окей. Я сіла, тепер розказуй.

–Ти ж знаєш, що мій батько сказав щоб я швидко приїхала в Україну. В нього є для мене важлива новина. Як з'ясувалося мій батько вирішив видати мене заміж. Його бізнес полетів коту під хвіст, а умова його рятівника була відати одну з його дочок заміж. Ось він і видав.

–Ого подруго, цікаве в тебе життя!

–Це ще таке, а от коли ти почуєш хто ж мій чоловік то ти впадеш. 

–Подруго ти хочеш щоб мож серце зупинилося? Кажи вже ти! Не тягни кота за хвоста. 

–Влад Левицький!

–Ти зараз серйозно? Влад? Той самий?

–Той самий! 

–А як це так? 

–Сама не знаю.

–А Алекс? Що Алекс на це сказав?

–А що він міг сказати? Розійшлися.

–Ого подруго, ну ти канешно даєш!

Ага даю. Так даю, що годинник показав 6:40. Тепер в мене 20 хвилин, щоб зібратися. Я швидко дістала те чортове плаття. Воно і справді було шикарне, але ця застібка взаді ніяк не дала мені спокійно жити. Мені потрібно щоб хтось її застібнув. Сподіваюся, що Марія Іванівна ще не пішла і вона допоможе мені. Я попрямувала до дверей, але в той же момент двері відчинилися і переді мною стояв Влад. Боже він такий гарний. Чорна сорочка на якій два гудзика було розстібнуто. Чорний піджак і чорні штани. А йому личить такий стиль. 

–Допомогти? 

–Так.

Я повернулася до нього спиною. Його пальці обережно взялися до діла. Після того як я відчула, що замок застібнутий хотіла повернутися. Але його руки обвили мою талію. 

–Ти так приємно пахнеш. Пробач мене за вчорашнє.-моє серце застигло в очікуванні моєї відповіді. Цікаво виходити моє серце застигло чекаючи мою відповіді. 

–Добре.- потрібно щоб він мене відпустив, бо ще трішки і я помру.

–Поїхали? 

–Так.